Тонкий паросток

Грива м’яких русявих кучерів, завжди непокірних та сердитих на гребінець, ховалась під стильним картузом. На тлі виголених скронь акуратна форма вух із маленькими сережками-павучками чіпляла погляди перехожих – зачудовані, усміхнені, зацікавлені й навіть зрідка осудливі. Оці її мішкуваті светри із черепами на грудях, сорочки вільного крою, широкі штани, обліплені або кишенями, або дірками. За таку форму одягу Яну не раз вичитувала на роботі  колишня директорка. Мовляв, у центральній, найбільшій у місті книгарні неприй­нятно мати такий вигляд. На що Яна мовчки знизувала плечима, усміхалась і тихо карбувала кожне слово:

– Демократія – це свобода вибору. Тож я носитиму одяг, у якому мені зручно. Маєте якісь зауваження щодо моїх безпосередніх посадових обов’язків?
Начальниці залишалося тільки невдоволено сопіти й іти у своїх справах. Бо що тут скажеш? Це мале, дрібне дівчисько, більше схоже на підлітка, зуміло настільки суттєво збільшити...