ТОЙ ДІДУСЬ, ЩО ЖИВЕ НАВПРОТИ

– Так, маєш рацію! Тобто я хотіла сказати: «Твоя правда!». Ми не повинні обговорювати чужі статки, рішення, таке інше, та ще й у присутності дитини, – виправилась мама.

– Мамцю, я не дитина, – нагадала, коли вже була студенткою третього курсу.

Так, тоді в мені було ще дуже багато наївного, дитячого, впертого і цікавського. Я дуже пізно подорослішала, а вечорами замість конспектів читала казки й фантастичні історії. Колись і я хотіла вступати до академії мистецтв, але батьки не мали змоги оплатити послуги репетитора, тому я – студентка «Політехніки». Архітектура – це теж непогано, авжеж…

Отак ми звикали до нашого нового сусіда, а він – до нас. Здавалось, що інші мешканці нашої п’ятиповерхівки теж зітхнули з полегшею, що тепер усі сусіди адекватні, дотримуються порядку і не воюють із мишами, яких раніше наплодили наші «шахи з матами», що жили навпроти.

Одного осіннього вечора, коли я поверталася з лекцій, сусід-дідусь попросив мене зайти в гості й допомогти йому переставити якісь не надто важкі речі. Що ж, я погодилась, адже побувати у квартирі художника – то була моя давня мрія.

У помешканні дідуся й справді виявилось багато картин, цікавих предметів, якісь статуетки, скрині… Все це дивовижно вмістилось у дві невеличкі кімнатки та в кухню. Що ж можу сказати? Такі розкішні предмети, як вітражні лампи й латунні статуетки, не дуже вписуються у скромні квадратні метри, але тут вони якось були всі на своїх місцях і одні одним не заважали. Я вже й забула, що прийшла допомагати! Ходила акуратно по паркеті, як зачарована, і обзирала все, наче в кімнаті казок.

Мою увагу привернув невеличкий портрет, написаний олівцем.

– А хто тут зображений? – поцікавилась у дідуся.

– Це моя донька, коли вона була ще зовсім маленькою.

Риси й справді були схожі, як у сусіда-дідуся: такий самий прямий ніс, чітко окреслені уста, високе чоло… Та не це мене вразило, а техніка виконання. Я метнулась додому, зняла зі стіни свій портрет, який усі ці роки висів над письмовим столом, і повернулась у помешкання, що навпроти.

– Ось, а це мій портрет… – поставила поряд із портретом його доньки!

– Справді, це я малював! Треба ж таке! – аж помолодшав дідусь, дивлячись на два різні портрети (авжеж, ми не були схожі з його донькою), виконані в тій самій техніці.

– А я пригадую, коли була маленькою і ще не ходила до школи, як одного разу бабуся завела мене до художника і сказала, що він намалює мене дуже гарно! То це були ви? Точно! Тепер я впевнена, що так воно й було! – мене осінило від радості.

– Так, я колись малював на замовлення. Виконав чимало портретів. А де ж мешкає ваша бабуся? – дідусь перевів розмову на моїх родичів.

– У центрі, неподалік від фонтана…

– І я там раніше мешкав, за рогом…

– Отже, це й справді портрет у вашому виконанні! Треба ж так зустрітися з автором через стільки років! Таке несподіване і приємне відчуття! – отут я вже не могла стримати емоцій.

– Дякую, мені приємно, – тихенько промовив дідусь.

– Знаєте, у моєї подруги Стасі також є портрет. І, найімовірніше, у вашому виконанні. Я попрошу, нехай зазнимкує його на телефон, а я потім покажу! – ото вже мене поперло на радощах. Який тісний світ! Яке мале і переплутане наше місто!

– Так, нехай зазнимкує, мені цікаво буде подивитись, – скромно підтримав дідусь-художник.

За декілька днів я показала старенькому портрет подруги, і він теж виявився авторства мого нового сусіда.

– А ще подруга попросила переказати вітання і додала, що вона в захопленні від того, що в моєму будинку живе художник! Вона, до речі, вступила до академії мистецтв… ех, а я – до «Політехніки» на архітектурний, – вирішила сказати все, що приготувала для зустрічі із сусідом, вилити всі свої емоції.

– Не сумуйте, панянко! Я також колись закінчив архітектуру. Тож ми з вами, можна сказати, певною мірою колеги. А потім життя поведе саме тими стежками, які вам будуть цікаві й потрібні. Важливо прислухатися до своїх бажань і не боятися припускатися помилки! – сусід побажав мені вдалого дня і пішов.

Відтоді минуло багато років, а мій дитячий портрет і досі висить на стіні. Бо він мені надзвичайно дорогий!