ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
369Життєві історії
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Чи виникало у вас бажання опинитися на безлюдному острові? Якнайдалі від людей і всього того, що з ними пов’язано? Незважаючи на всі блага цивілізації, які вони створили. Або хоча б на деякий час переміститися на якусь віддалену планету, де ніхто не діставатиме ні марудними повчаннями, ні нещирими (чи навіть навпаки) співчуттями з отим банальним «усе буде добре»? Якщо відповідь заперечна, тоді вас можна привітати з успішним життям. Маї воно, на жаль, не раз встеляло дорогу колючим терням, тому...
– Як же ти мені набридла! Зі своєю святенністю, правильністю! «Так буде негарно, а так буде нечесно, а це матиме вульгарний вигляд», – не жінка, а робот з моральним кодексом!
Вродливе обличчя Арсена спотворила гримаса зневаги. Він роздратовано міряв кімнату широкими кроками, раз у раз зупиняючись навпроти Маї, щоб вихлюпнути їй свої звинувачення в саме обличчя. Очікував побачити на ньому розпач, розчарування чи каяття, зрештою здивування.
Але Мая незворушно сиділа на дивані, втиснувшись у його спинку, якнайдалі відсторонившись від постаті, що загрозливо миготіла перед її очима. Ні, Мая не думала, що обурений Арсен може вдарити її (за п’ять років спільного життя такого, слава Богу, жодного разу не трапилося), вона боялася іншого, того, що не впорається зі своєю слабкістю та не зуміє приховати відчаю, який охопив її. Та спинка насамперед слугувала Маї опорою, бо жінка відчувала, як кудись тікає з її тіла пружність, зникає сила і вона от-от упаде, заридає на повен голос. То було б неприпустимим приниженням!
– Невже ти думала, що я кохав тебе? Ось таку, звичайну, непоказну, без того, що робить жінку неповторною!?
Мая не була красунею, але й потворною її не можна було назвати. Про таких кажуть: «Доволі симпатична». Хоча то майже синонім «звичайності», та невже жінка вражає чоловіків лише вродою? Невже все інше – сердечність, вірність, уміння бути вправною господинею і гарною матір’ю – не має для них значення? Невже ці речі другорядні в коханні?
Мая не озвучила цих запитань Арсенові, бо щось підказувало їй, що вони ще більше роздратують чоловіка, що він сприйме їх як намагання зачепити його за живе чи породити жалість до неї. Тому мовчки дивилася на Арсена, з яким іще зовсім нещодавно була щасливою (так вважала), а тепер мусить змиритися з тим, що він назавжди піде з її життя.
Дитина. Вона могла б стати тим ланцюжком, який з’єднав би її з коханим, однак Маїним надіям на материнство не судилося справдитися. Арсен уперто відмовлявся обговорювати цю тему.
– Я поки що не готовий до батьківства! – сказав як відрізав, одного разу, коли вона спробувала завести мову про народження малюка.
Тепер Мая зрозуміла причину: він не хотів дитини від некоханої жінки.
Арсен нарешті втомився від біганини кімнатою.
– Я заберу свої речі згодом, – повідомив. – Що робити з квартирою, вирішуй сама.
Вони винаймали житло, хоча батьки Маї мали великий будинок у приватному секторі, і звідти до центру міста, де працювали обоє, було не так уже й далеко.
– Не люблю залежності, – ще перед шлюбом повідомив Арсен, – а в спільному з батьками помешканні цього не уникнути.
Мая запропонувала одразу ж відкладати кошти на власну квартиру, але чоловік відмовився:
– Не обмежуймо себе з перших днів. Ще встигнемо зібрати ті гроші, а поки що поживімо для себе.
Жінці не дуже подобалися надмірні витрати Арсена на брендові парфуми, на відвідування дорогих клубів, куди здебільшого ходив сам, виправдовуючись тим, що там збирається суто чоловіча компанія, на купівлю елітного алкоголю, бо вважав, що пити звичайний – то посередність, але вона настільки захоплювалася чоловіком, що не вважала це ні егоїзмом, ні марнотратством.
«Згодом це минеться, – міркувала, – просто чоловіки дорослішають пізніше, тож хай натішиться цими забавами».
А тепер пазли склалися: Арсен не хотів з нею мати ні спільних дітей, ні спільного відпочинку, ні спільного житла – взагалі нічого того, що союз двох людей робить сім’єю. Прогнозовані в таких ситуаціях запитання не обминули і Маї: «Чому я була такою сліпою? І за що мене так жорстоко покарали?».
Відповідь на перше запитання давно сформульована життєвим досвідом: зазвичай майже всі закохані втрачають здатність критично оцінювати свого партнера. Які механізми в людському організмі починають працювати, а які виходять з ладу, досліджували не лише психологи, а й науковці інших галузей. Так, чомусь погіршується гострота зору і слуху, у вирішальні миті відмовляється працювати мозок, зате загалом ти почуваєшся так, ніби за спиною виростають невидимі крила і ти не ходиш грішною землею, а ширяєш над нею.
Саме в такому стані перебувала Мая всі п’ять років свого подружнього життя.
– Якийсь він усе-таки непевний, – обережно висловився татко, коли донька, провівши Арсена, якого тільки-но познайомила з родиною, повернулася в помешкання.
Дівчину неприємно вразило батькове зауваження. Їй здавалося, що коханий поводився бездоганно: він приніс квіти матері, дороге вино, цукерки, терпляче, з привітною усмішкою на обличчі вислуховував довгі перекази сімейних історій, манери поведінки за столом відповідали всім правилам етикету – що не так?
Ганна Степанівна також з очікуванням дивилася на чоловіка.
Він зам’явся:
– Дуже вже… догодити намагався. Аж ніби напоказ.
– І що тут дивного? Хлопець уперше прийшов до нас додому, звісно, хотів справити гарне враження. Що в цьому поганого?
– Може, й так, – погодився Олексій Григорович, однак десь там, як кажуть, у глибині душі сумнів щодо щирості майбутнього зятя все ж таки залишився.
Нібито й не було підстав звинувачувати Арсена в корисливості. Сім’я Маї, хоча й була заможною, до великих багатіїв не належала. Мали батьки дівчини кіоск на ринку і невеличкий магазин у центрі міста. Торгували дитячим одягом. Спочатку від тієї справи отримували немалі прибутки, але останнім часом торгівля йшла мляво. Хоча люблячі матусі й татусі намагалися нічого не шкодувати для своїх чад, загальне зубожіння українців давалося взнаки: дедалі більше вони змушені були переходити на секонди або ж обмінюватися одягом з родичами, дітки яких підростали.
Арсен запропонував повністю змінити асортимент товарів:
– У наш час непогано можна заробити на будівельних матеріалах, побутовій техніці.
– Що ж, спробуй, – запропонував йому Олексій Григорович. – Ти молодий, маєш достатньо енергії – тобі й карти в руки, а мені вже важко розпочинати все з чистого аркуша. Це ж потрібно налагоджувати нові зв’язки, вивчати всі особливості в цій сфері – ні, вже голова не та, здоров’я не те.
Арсен із запалом узявся до роботи, але вистачило його до першої невдачі. Не маючи достатніх знань, він прогорів на закупівлі першої ж партії товару. Праски, фени та чайники виявилися у великій кількості бракованими. І навіть ті, які, на перший погляд, були справними, покупці незабаром повертали: за три-чотири рази користування техніка виходила з ладу.
– Що ж, буває, – Олексій Григорович намагався приховати своє невдоволення, аби не відбити в зятя бажання до справи. – Наступного разу будь пильнішим.
Однак Арсен одразу ж відмовився від повторної спроби. І не тому, що почувався незручно за марно витрачені чужі гроші, – йому було ліньки. Вже зрозумів, що заробітки у сфері торгівлі – то не лише задоволення, а й чималі зусилля, і розумові, і фізичні. Це здається крутим збоку: розкішні авто, відпочинок на дорогих курортах, помпезні офіси із секретарками з модельною зовнішністю – то все для власників великих корпорацій, а таким, як він, потрібно власноруч вантажити ящики з товаром, іти на ризики, замовляючи його в людей, які, як довелося переконатися, зовсім не проти тебе обманути. Нерви, час, здоров’я змарнуєш, а результату – нуль, як ось з ним трапилося. Ні, краще Арсен працюватиме на чужого дядька, програші якого його не хвилюватимуть. Так, зарплатня невисока, але тесть із тещею нічого не шкодують для своєї єдиної доньки, тому Арсена таке становище влаштовувало.
З Маєю Арсен власне й одружився тому, що життя з нею, як думав, не вимагатиме від нього надмірних зусиль і гарантуватиме йому душевний спокій. Останнє він дуже цінував, бо надивився прикладів, коли амбітні красуні виносили мізки своїм чоловікам, які не завжди могли виконати їхні забаганки. Взяти, наприклад, сім’ю його брата. Світлана, без сумніву, неймовірно вродлива жінка, але характер має такий, що Юрій уже декілька разів хотів розлучитися з нею. Стримували діти.
– Світлана ж не забариться привести якогось папіка, який знущатиметься з них, – скаржився
Арсенові. – Не раз казала, що з цим проблем не матиме.
У тому, що охочих зазнати любовних утіх з гарненькою дружиною брата вистачало, Арсен не сумнівався. Він і сам не раз уявляв Світлану у своїх обіймах, щоправда, щоразу картаючи себе за гріховні думки. Жінка нагадувала йому спілу соковиту вишню – ніжну, налиту солодким запашним нектаром літа. Так і хотілося скуштувати її, відчути неповторний смак пристрасті, яку Світлана подарувала… Але ж вона братова, тож доводилося тільки зітхати, проганяючи від себе еротичні мрії.
Маї далеко до Світлани. І спочатку це влаштовувало Арсена. Навіщо йому дружина, яку обмацують (хай навіть лише очима) чужі чоловіки? Він хоче бути впевненим у тому, що його голова не увінчана гіллястими рогами. У своєму оточенні з таким явищем також стикався. Микола Петрович, якому належала піцерія, де Арсен працював оператором з приймання замовлень, ту прикрасу мав точно. Ні для кого з працівників не був великою таємницею той факт, що його сексуальна жіночка з їхнім бухгалтером не лише рахують прибутки-витрати, а й зайняті приємнішими справами. Про це не здогадувався тільки власник сумнівної прикраси, який вважав, що дружина, молодша за нього на добрих два десятки років, вірна йому, як міфічна Пенелопа. Йому, оцьому лисуватому чоловічкові з товстими куцими ніжками і вже доволі помітним черевцем? На обличчі він був досить привабливим, але ота геть не мачівська статура (п’ятдесят років з хвостиком таки залишили на ній свої відбитки) не могла не провокувати Маргариту на пошуки чогось більш романтичного. Наприклад, такого красеня-атлета, як їхній бухгалтер.
Арсен зовсім не розумів чоловіків, які в поважному віці одружуються з жінками, що годяться їм у доньки. На що вони сподіваються? На диво омолодження? Вже стільки повчальних історій було, а підстаркуваті ловеласи однаково наступають на ті самі граблі. От Арсен на таке не спіймається: він – людина поміркована і завжди зважує всі плюси й мінуси, перш ніж ухвалити якесь рішення. Як-от із Маєю. Одруження з нею мало сенс, однак, як виявилося, до певного часу. До зустрічі з Оленкою.
Чоловік познайомився з нею на весіллі кухаря їхньої піцерії. Ефектна жінка, яка з’явилася там, коли гості вже сиділи за столом, одразу привернула до себе увагу. Вишуканий одяг, гарна зачіска, вродливе обличчя із вмілим макіяжем, горда постава – в усьому було відчутно смак і гідність. Арсен мимоволі косував на Маю, яка сиділа поруч. Дружина також була одягнена в дорогу вечірню сукню, але на ній вона мала якийсь буденний вигляд, непримітний. «Таки й справді сіра миша», – згадалося прізвисько, яке хтось вигадав для такого типу жінок. – На ній найяскравіша прикраса зблякне». Чи не вперше Арсен пошкодував, що не може похизуватися своїм вибором. Помічав захоплені погляди чоловіків, спрямовані на нову гостю, і уявляв їхню заздрість, якби раптом вони дізналися, що належить вона йому, Арсенові. Цієї миті він забув, чим керувався, коли одружувався з Маєю, тепер її скромна зовнішність породжувала роздратування.
Весілля було в розпалі, коли Мая поскаржилася на погане самопочуття:
– Болить голова, горло…
Арсен невдоволено поглянув на дружину:
– І що? Так усе критично? Дуже «вчасно» ти вирішила захворіти.
Мая вибачливо усміхнулася:
– Хіба я хотіла?
Помітивши розчарування на обличчі Арсена, запропонувала:
– Ти можеш залишитися. Я попрощаюся з нареченими і поясню їм причину.
Арсен скептично сприйняв її задум:
– Гарний вигляд я матиму в їхніх очах, якщо залишу хвору дружину напризволяще!
– Тоді вигадай щось інше.
Арсен вагався. Ніби й справді не зовсім порядно відправляти Маю саму, але водночас… Вона ж не в такому стані, щоб потребувати його опіки.
– Скажемо, що отримала терміновий виклик.
Мая працювала медсестрою в хірургічному відділенні, тому вигадана причина здавалася цілком прийнятною.
Пізніше жінка згадає цей випадок і подивує із себе: як можна було сприйняти таку поведінку чоловіка без обурення і навіть без образи? А вона могла б так учинити з ним? У жодному разі!
Вдома Мая виміряла температуру, яка виявилася доволі високою, але не зателефонувала Арсенові, щоб не завдавати йому клопоту, не псувати святкового настрою. Чим він їй допоможе? З огляду на ознаки, захворіла на грип, ліки проти якого завжди мала напохваті, тож, прийнявши їх, лягла в ліжко.
Прокинувшись після півночі, побачила, що чоловік усе ще не повернувся. Занепокоївшись, надіслала йому повідомлення. Отримала коротку відповідь: «Незабаром приїду. Спи».
Мая і справді заснула. Ослаблений хворобою організм прагнув спокою.
Прокинулася вранці. Арсен лежав поруч. Мая затримала погляд на обличчі чоловіка.
«Який він у мене гарний!» – замилувалася коханим.
Із вдячністю подумала, що міг обрати для себе дівчину, значно вродливішу за неї, однак покохав саме її, Маю.
Обережно встала з ліжка і пішла готувати сніданок.
Арсен зайшов у кухню вже повністю одягнений.
– Снідати не буду, бо вже й так запізнююся, – відмовився навіть від своєї улюбленої кави. Вже рушив до дверей і лише тоді здогадався поцікавитися її самопочуттям:
– Як ти?
– Краще.
– От і добре.
Арсен ніколи не був надто емоційним у спілкуванні з Маєю. Вона все списувала на особливості його характеру. Так, Арсен стриманий, скупий на лагідне слово, але завжди піклувався про Маю, навіть у кухні їй допомагав. А вже в ліжку був таким пристрасним коханцем, що Мая і справді відчувала неземну насолоду! І все ж таки її трохи зачепила ота покваплива байдужість, з якою чоловік попрощався з нею.
«Мабуть, не виспався», – знову знайшла йому виправдання.
Арсен справді мало спав. Лише оті дві-три передранкові години, які залишила йому ненаситна Олена.
– Ми ще зустрінемося? – запитав, збираючись покинути готельний номер, де щойно віддавалися шаленим любощам.
– Чому б і ні? Ти був неперевершений! Мені сподобалося, – відповіла жінка без церемоній.
Дорогою, сидячи в таксі, намагався вигадати причину такої довгої відсутності. На думку не спадало нічого розумного. Арсенові добряче пощастило: Мая спала. Він тихенько, аби не розбудити дружини, ліг скраю ліжка і незабаром також поринув у сон.
Мая не одразу звернула увагу на зміни в поведінці Арсена. Лише коли він і після її одужання знаходив причини й надалі уникати інтимних стосунків, занепокоїлася: близькість для чоловіка завжди була дуже бажаною, тому отаке збайдужіння змусило задуматися.
Зрештою не втрималася й запитала:
– Причина в мені? Можливо, кохання зникло… – останнє припущення озвучила як жарт.
Однак Арсен чомусь відреагував на нього сердито:
– Я тебе прошу, можна без цього психологічного копирсання!? Зникло – не зникло… А того, що я можу просто втомлюватися на роботі, ти не припускала? Зрештою, я не автомат, який має регулярно задовольняти твої сексуальні потреби.
Мая була вражена. Навіть здалося тієї миті, що якісь злі чари подіяли на її чоловіка, бо ніколи раніше він не дозволяв собі так зневажливо розмовляти з нею.
Жінка почала виправдовуватися, мовляв, не хотіла його образити, навпаки, шукала причину в собі. Якщо він відчуває себе виснаженим, вони можуть поїхати десь відпочити. Незабаром у неї відпустка…
– А моя лише за три місяці, – не дослухав її Арсен, – і я не маю наміру просити її перенести: графік давно затверджено – не руйнувати ж мені людям плани.
Мая оточила чоловіка посиленою турботою: прибирання, готування їжі, допомога батькам – від усього цього Арсен був звільнений. Однак кепський настрій і скарги на погане самопочуття стали в їхній сім’ї візиткою чоловіка. Додому він тепер не поспішав, а згодом і зовсім не прийшов ночувати, написавши повідомлення дружині, що поїде відвідати свою матір, яка жила доволі далеко від них, і залишиться в неї.
Майже всю ніч Мая не стулила очей. Проганяла гнітливі думки, намагаючись переконати себе, що в кожній сім’ї бувають тимчасові непорозуміння, але інтуїція підказувала інше: для такої поведінки Арсена є вагомі причини.
Наступного дня все було з’ясовано. Коли двері за чоловіком зачинилися, Мая нарешті дозволила собі слабкість: вона відірвала своє закам’яніле тіло від спинки дивана і лягла на нього. Подивувалась: не хотілося плакати, зник той біль, який іще мить тому нестерпно шматував серце, відчувала лише неприємну холоднечу, що враз охопила її всю, від голови до ніг. Але сили підвестися, щоб узяти плед, який лежав зовсім близько на кріслі, не мала, тому лише згорнулася калачиком, набувши отієї захисної пози ембріона, визначеної самою матінкою-природою, і провалилася у важкий, неспокійний сон.
Ранок приніс жахливе усвідомлення непоправності того, що відбулося в її житті.
«Як добре, що маю вихідний і не потрібно йти між люди, вдавати, що все гаразд, усміхатися колегам, пацієнтам, когось вислуховувати, щось радити!» – хоч чимось утішила себе.
Лежала, відчуваючи величезну втому в усьому тілі, навіть очі несила було розплющити. Вже й сонце зазирнуло в самісіньке вікно, занепокоєне незмінною позою жінки, що не поспішала залишати місце свого нічного відпочинку. Мая відчула щедру теплінь його променів навіть із заплющеними очима. Отоді й прорвалися її сльози крізь крижану закам’янілість, у якій перебувала від учорашнього дня. Плакала, безмірно шкодуючи себе, бо не вперше життя завдало болісного удару.
Після закінчення першого класу батьки відвезли її в село до бабусі з дідусем.
– Нехай подихає свіжим повітрям, вітамінами насититься, молочка свіженького поп’є, – вирішили обоє.
Самі ж мусили працювати щодня, на той час лише започаткувавши власну справу.
Все було чудово доти, доки донька сусідів, трохи старша за Маю, не вмовила її піти до ставка.
– Мені бабуся забороняє, – завагалася дівчинка.
Ліда заспокоїла:
– А ми швиденько. Поки вона повернеться з пасовища, ми будемо вдома.
(Далі буде)
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
72
Життєві історії
