Темний бік героя

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Оксана КРИШТАЛЕВА

23 грудня 12:56

277

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Його пісні крутять на багатьох FM-станціях, а фото із сином виставляють у соцмережах. Багато хто захоплюється його незламністю, патріотизмом, чіткою життєвою позицією і геройською смертю. Та майже ніхто не знає, як він жив і що вчинив із тими, хто йому вірив і кому віддав найкраще: свій час та почуття.

У героя нашої розповіді було чимало талантів. І гріх було б казати, що він тільки бренькав на гітарі чи малював щось нерозбірливе, називаючи це «музикальними абстракціями». Він ще колекціонував монети, цікавився історією, був модератором творчих вечорів і ніколи не сидів десь у закапелку. Тобто жив, горів і побоювався чогось не встигнути. Ну, скажімо, психологи сказали б, що був чітко окресленим холериком із запальним характером і дотепними жартами. Не з усіма знаходив спільну мову, а з багатьма часто так бив горщики, що більше спілкування й не відновлював.

Ще задовго до війни приїхав наш герой зі сходу України в західну частину і залишився тут на багато років. Притягнуло його сюди кохання до дівчини-західнячки, простої та скромної Власти. Як то часто буває, познайомились у соцмережах, обмінялися статусами й освідчились одне одному у вічних і взаємних почуттях. Залишилось тільки це підтвердити практично.

Позаяк у нашого героя не було належних умов для спільного проживання, та й сама Власта не поривалась вирушати в інший кінець країни, герой вирішив поїхати до неї. А ще й була цілком меркантильна причина: дівчина мешкала неподалік райцентру в селі, мала свою хоч і стару, але власну хатинку. Батьки Власти вже померли, тому самотня дівчина погодилась на таке швидкоплинне співжиття.
Бо ж герой запалив її своїм творчим вогнем і зумів стати центром її світу.

Герой доволі швидко вбувся в новій хаті, перезнайомився із сусідами, прихилив до себе нових творчих друзів. Його тексти пісень уже лягли на музику, а от Властині тексти якось не клалися. На це в героя також було своє пояснення:

– Не ображайся, дорогенька, але твої тексти явно не дотягують до моїх, тому їх ніхто і не робить піснями. А я стану відомим – і заживемо ми з тобою довго й щасливо.

Оте вихваляння своїми талантами вже було першим дзвіночком для Власти, що герой окуповує її простір – не тільки фізичний, а й духовний. А ще й спрацювало те, що він – чоловік, а вона – слабка і примхлива жінка. Принаймні так його виховали там, на тому боці України. Зрештою, Власта не бунтувала проти такої гендерної нерівності. Власне, не вважала це нерівністю чи перекосом – вона дитиною бачила, що татове завше було законом, хоч мама здебільшого мала рацію, але часто мовчала і погоджувалась.

Замість гармонійного співжиття і господарювання почались у них перші сварки та розбіжності. У більшості тих сварок винною була Власта. Дивно, що вона за це ще й просила вибачення. І герой ці вибачення милостиво приймав. Герой швидко запалювався і так само миттєво забував усі негаразди. Власта все тримала в собі, потайки плакала, але мовчала, бо так робила її мама. І це працювало на сімейний баланс.

Власта не знала, що там, у Східній Україні, він уже не мав з кого обирати собі подругу. Більшість дівчат знала його як облупленого. Надовго хлопця не вистачало. Та й не був він аж надто родинним – більше цікавився, аби наповнювати своє творче життя власними захопленнями й амбіціями. На серйозні стосунки погоджувався поверхово, керувався емоціями і тимчасовими рішеннями, а найбільше – бажанням знайти в кожній ситуації власну користь і довго не затримуватись в одних стосунках. Одноманітність і рутина його дуже втомлювали. А якісь натяки на відповідальність чи дорослість породжували в ньому внутрішній бунт і протест.

Одного разу він із Властою так розсварився, що пішов спати до якогось друга. Відсидівся там кілька днів, аж поки Власта сама прийшла миритися:

– Мій герою, повернися додому! Маю для тебе гарну новину!

– Яку таку гарну новину? – не витримав герой.

– Прийдеш – обговоримо за вечерею… – загадково пояснила Власта.

За вечерею вона повідомила своєму героєві, що незабаром їх буде троє – що вона вагітна. Гм, нашого героя це якось не надто втішило, але й не засмутило. Ну, він зробив цілком логічні висновки: якщо вони молоді, живуть разом статевим життям і не бережуться, то цілком закономірно, що Власта завагітніла.

Її вагітність минала складно і боляче. Була загроза викидня, а до того ж герой час від часу влаштовував їй «розбір польотів». Якось дотягнули молоді батьки до народження дитини. Але й тут усе склалося сумно: пологи були важкі, герой нервувався і кляв свою молоду дружину на чім світ стоїть! У бідної породіллі почались великі проблеми. Хлопчик народився наче цілий-здоровий, але потім у нього виявили важкі ураження і діагноз «аутизм». Власта після пологів так і не встала на ноги – опинилась у колісному кріслі до кінця життя, нечуттєва до чоловіка і ще більше проблемна. Прощавай, інтиме і все, що із цим пов’язане. Це також стало вагомою причиною для героя.

Зрештою, сталося й таке, що герой домігся вижити Власту з її власної хати, а сам оформив опікунство над сином як батько-одинак. Ось так. Ні сльози, ні страшні образи Власти не допомогли владнати це питання – вона поїхала своїм колісним кріслом мешкати до рідної тітки. Герой змінив замки у дверях і став господарем у чужій хаті. Своїм батькам він завжди писав, що в них із дружиною все гаразд, що хлопчик гарний, хоч і проблемний. Батьки тішились єдиним внуком свого єдиного проблемного сина, адже знали його як облупленого, та все одно любили.

Коли синові героя виповнилось тринадцять, почалась війна. Сам він уже не зміг доглядати проблемного сина і ходити на роботу. Батьки героя запропонували переїхати до них, незважаючи на близьку загрозу й окупацію. Саме такі зміни дали змогу Власті повернутися до власної хати, але без права контактувати з героєм та їхнім спільним сином. Ще довго Власта відмивала в хаті засохлий бруд, викидала сміття і палила старі лахи. Але таки залишилась у себе вдома. І лише нещодавно повернула собі всі права на цю хату.

Герой жив ідеями врятувати свою малу батьківщину від тотальної русифікації. Він не раз говорив колишній дружині:

– От вам тут легко бути українцями і патріотами, бо ви всі живете в цьому середовищі і не повинні вигризати собі місце під сонцем. А там, звідки я родом, все просякнуте руцьким миром. Тому я потрібен там, я повинен своєю працею і творчістю допомогти молодим залишитись україномовними!

Він не хотів бути інакшим. У душі назавжди залишився запальним і небайдужим хлопчиком-підлітком, який горів ідеями та творчими текстами! Авжеж, він був зовсім не ідеальним, навіть, бувало, дуже прикрим і впертим, часто хибив у своїх егоїстичних учинках. Ну, але всі знали його як небайдужого і патріотичного автора з українського сходу. Російськомовного і задурманеного руцькою пропагандою сходу України.

Якщо відсунути вбік усі патріотичні опуси про нашого героя, то можу сміливо сказати: був він звичайним собі хлопцем із непростим характером і не надто порядними вчинками. Але людям властиво творити героїв, вірити в їхню ідеальність. Чи варто людей розчаровувати і розповідати про темний бік того чи іншого героя? На це запитання немає однозначної відповіді.

Україна знає свого героя. Він залишиться таким для своїх стареньких батьків, які осиротіли. Він буде таким для свого сина-аутиста, який, може, й не все зрозуміє, але зможе це відчути своїм особливим сприйняттям світу. Він буде таким для Власти, яка до кінця своїх днів пересуватиметься світом у кріслі колісному.

Герої – так, вони завжди трішки не такі, як звичайні люди. Часто їхнє життя схоже на яскраву зірку, яка летить і згорає, але освічує дорогу іншим.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!