ТЕ, ЧОГО НЕ СТАЛОСЯ…

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Він таки її покинув… Ні, Остап не пішов до іншої жінки. Він просто пішов. Від цієї дами з косою ще нікому не вдавалося втекти.

Остап помер раптово. Інфаркт. Іще вчора вони довго гуляли парком біля її будинку, потім зайшли до неї, випили чаю і поласували тістечками. І він пішов. Як виявилося, назавжди. Коли Ольга прокручувала в пам’яті той останній день, то намагалася відшукати якісь знаки, відчуття, передчуття, які попереджали б її про трагедію. Але нічого такого не було. Вони просто майже пів дня провели разом, розмовляючи про все у світі. Вони завжди мали про що поговорити і мали про що помовчати.

Потім Ольга часто поверталася в спогадах у той день, коли вони познайомилися. Вона – безтурботна першокурсниця факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Він – уже визнаний артист, соліст Львівської опери. Дівчина лише декілька років мешкала у Львові, приїхавши з маленького містечка Скалат на Тернопільщині, – перед тим, як вступити до університету, вона на бажання батьків закінчила медичний коледж. Але Ольга завжди знала, що медицина – то не її. Вона хотіла писати. Перше своє оповідання написала в одинадцять років. Незважаючи на великий конкурс, Ольга вступила на омріяну журналістику. І почалося її «богемне» життя.

Якось після прем’єри у Львівській опері однокурсник запросив Ольгу на фуршет – традиційне застілля після того, як відбу­лася прем’єра в театрах. Старший брат Павла (так звали однокурсника) співав у хорі театру і брав участь у новій виставі. Тож Павло привів на фуршет і свою подругу. Тоді все й закрутилося.

Ольга стала завсідницею за лаштунками театру та на дружніх посиденьках. І того першого вечора після прем’єри додому її проводжав не Павло, а Остап – соліст театру, який у новій опереті мав одну із сольних партій. Між ними – двадцять років різниці у віці, його сім’я і кар’єра. Але все це відійшло на задній план, коли чоловік побачив цю тендітну студенточку, яка не приховувала свого захоплення його талантом.

Минали роки. Остап хоча й не жив із сім’єю (дружина переїхала до свого коханця, а донька вийшла заміж і жила у квартирі чоловіка), але й розлучатися не поспішав. А Ольга ніколи не прагнула звити родинне гніздечко. Цінувала свободу. Закінчивши університет, дописувала до кількох газет, почала писати книжки. Дружба з Остапом не перетинала межі, коли вони перетворилися б на коханців. Їхні почуття були щирими, глибокими, але близькими фізично Ольга з Остапом так і не стали.

В Ольги з’являлися чоловіки, які теж не квапилися кликати її заміж. Остап був знайомий з усіма її коханцями. Але це ніяк не впливало на їхню дружбу. Та й в Остапа з’явилася дівчина, якій він давав уроки вокалу. Тетяна приїхала із села неподалік Львова і мешкала в гуртожитку від консерваторії. Та оскільки почався навчальний рік і в гуртожиток почали заселятися студенти, то дівчині відмовили в подальшому проживанні. Вона прийшла до Остапа з валізою, дорожньою сумкою і сльозами на очах.

– Мене виселили з гуртожитку, – сказала Тетяна, схлипуючи. – Я переночую у вас.

Переночувала. І залишилася.

Спритна сільська дівчина відразу взяла господарство у свої руки. Парубоцьке помешкання Остапа стало затишним. Білизна й одяг завжди були випрані, а в холодильнику стояли борщ, голубці, відбивні та інші смаколики. Остапа це влаштовувало. До того ж він одразу сказав Тетяні, що між ними нічого не може бути. Вона спала в його ліжку, а він – на розкладачці в кухні.

Стосунки Тетяни з Ольгою якось не склалися. Тетяна розуміла, що Остап кохає Ольгу, а вона – його, але Таня не могла збагнути, що заважає цим двом бути разом. У кожного з них своє життя. Але жоден із них не уявляв свого життя одне без одного. Отак і жили – начебто рідні люди, а порізно…

Коли Остап помирав, біля нього була Тетяна. Звісно, вона відразу викликала «швидку». Втім, лікарі змогли лише констатувати смерть.

Тієї ночі, коли Остапа не стало, Ольга бачила сон. Начебто вона стоїть перед величезною могилою, земля чорна і волога. Навпроти стоїть дерев’яний хрест, на якому сидить величезний крук і кряче. А Ольга чує в тих моторошних звуках одне слово – «помер». Прокинулася в сльозах. Коли задзвонив телефон, жінка знала, що почує щось страшне.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.