Ще школяркою Алла була абсолютно байдужою до ранніх квітів із назвою півники, оскільки бачила лише їхні невеличкі сині вогники серед пласких мечів сизо-зеленого листу.
А тепер у її весняному садку їх багато. І ймення носять від грецької богині веселки Ірис – неймовірні гібридні іриси.

Сонячно-жовті й молочно-білі, чорнильно-лілові та блакитноокі, сливові з бузковими віночками й бордові в рожевих капелюшках, шоколадні, з кавовою пінкою й теракотові, з вершковими голівками, аквамаринові, у сріблястих діадемах. А є ще й такі, немов балерини в пачках кольору слонової кістки та в жовтогарячих тіарах. І навіть іще дивніші – коралові, в малинових тюрбанах. І кожен вид має свій особливий, хоч і солодкуватий аромат.

Вони здаються Аллі неземними, по-царському величними, коронованими істотами, що заблукали якось навесні і причаїлися біля півоній та лілій.

Сонце голубить іриси цілий день, а ніч сповиває теплим серп...