Історія з життя

Здається, Лимарчуки заїздили в гуртожиток наприкінці вересня, просто серед тижня. Хоча будь-хто, у кого хоч трохи лою під чуприною є, дотумкав би: у вихідні більше часу на те, щоб занести й розкласти речі, прибрати і створити сяку-таку подобу затишку.

Певно, нове посімейство сподівалося, що робочої днини в місцевих буде менше часу, аби інспектувати поглядами їх самих та їхні речі. От наївними бувають люди!

Звісно, ніхто не підглядав за ними зумисне, невже більше нема що робити? Але з вікон кімнат, спільних кухонь, із прозорого куба вахти на новаків кидали швидкі оцінювальні погляди.

Сам голова родини швидко розвантажував кумів драндулет, повнений найпотрібнішими речами. І солідно покрикував на двох синів-підлітків, аби не плуталися під ногами, а перетягували «мамині лахи» до кімнати.

Синочки вміло симулювали, що не до них мова, й лізли «допомагати» з розван...