СВІТ ДЛЯ НЬОГО

Часом вона набридала йому – завжди погідлива, завжди рада його бачити, завжди без претензій і з тим своїм сповненим блиску поглядом великих карих очей. Він хотів порвати з нею. Кілька разів так і робив, але потім повертався, а вона завжди радо приймала його назад. Вона говорила, що любить його. Він говорив, що знає про це. Чи він любив? Ні… Можливо?.. Не був певен.

А потім він звик, що вона завжди поряд. Вона подобалася йому. Йому подобалося усвідомлювати, що він для когось став цілим світом. Він любив її. Напевно… Таки справді любив.

Вони одружилися. Він був для неї цілим світом. І він хотів подарувати їй цілий світ. Він подарував їй донечку. Він бачив той сповнений блиску погляд великих карих очей на маленькому рожевому личку їхньої крихітки. Вони були щасливі. Він думав, що вони щасливі.

Із плином часу життя ставало для нього все тихішим і спокійнішим. Він працював, щоб забезпечити свою сім’ю. Вдома хотілося відпочити. Стресу позбувався на робочих корпоративах. Вона не любила їх. Але звідки їй було знати про важливість робочого колективу – в неї в голові тільки кухня, закупи, лікування вічних сопель та ігри в пісочниці. А йому треба про все це подбати. Вона мала це розуміти. Вона розуміла. Мовчала. Він був для неї цілим світом. Тільки з погляду великих карих очей зник кудись блиск.

Він хотів подарувати їй увесь світ і перевіз їх на інший його край. Тепер у них були необмежені можливості й неабиякі перспективи. Тепер вони обоє працювали. Їхня донечка матиме щасливе майбутнє. Він пропонував дружині здобути місцеву освіту. Вона не хотіла його слухати. Списувала небажання на зайнятість на роботі, донькою, хатніми справами. Він працював, щоб забезпечити їм гарне життя. Після роботи хотів відпочити. Тут уже не було робочих корпоративів, але стрес зникав на дні широкої склянки. Вона мовчала. Він хотів упевнитися, що досі був для неї цілим світом. Перевіряв її дзвінки та повідомлення. У повідомленнях вона не мовчала. Вона нила, плакалася, перебільшувала і брехала. Вона виставляла себе жертвою та ледь не мученицею. Вона хотіла, щоб її жаліли. Йому було боляче. Вона розбила його серце. Він хотів подарувати їй світ, а вона розбила його світ на друзки. То ж вона його й не любила ніколи. Не було ніколи того блиску в очах. Не було щасливих років. Були брехня, і штучність, і награність. Вона зламала його.

Вона плакала, просила вибачення, падала навколішки, запевняла і пояснювала, знову просила вибачення, цілувала й обіймала. Він дивився на неї згори. Вона була йому огидною. Він був гордим, трохи зверхнім, трохи зухвалим. Йому подобалося бути таким. Йому не подобалося бути поламаним. Йому не хотілося мати розбите серце. Але це не була його провина. Це була її провина, і вона за це заплатить.

Із хмарками цигаркового диму він випускав у небо свою любов до неї. Топив свій біль у брунатному наповненні склянки, щовечора, рік у рік.

Вона замовкла. Тільки зрідка набридала зі своїми вибаченнями й поясненнями. Не хотів цього слухати. Не міг на неї дивитися. Вона цілувала його губи, обличчя, шию. Він чекав, коли вона перестане. Вона обіймала його. Пригортала. Він вдавав, що спить. Він чув, що вона плаче, і думав, що вона на це заслуговує. Вона його поламала. А він зламає її. Він знав, що їй це підходить. Завжди підходило. Він був для неї цілим світом.

Їхнє життя стало іншим. Вони були разом, але окремо. Він не міг спати біля неї на ліжку. Не хотів проводити з нею час. Вона зробила йому боляче, він хотів, щоб тепер боліло їй. Він любив її, але вона його зламала. Він хотів зламати її.

Вона мовчала. Була тихою, непримітною, звичайною. Вона більше не просила вибачення – мабуть, зрозуміла, що такого не прощають. Він більше не чув, щоб вона плакала. Вона висохла. Карі очі більше не здавалися великими. Їй боліло. Він це бачив, знав і хотів цього.

Вона перестала його цілувати. Вона більше не намагалася обійняти його чи пригорнутися до нього. Не питала, як минув його день. Не спішила подавати йому вечерю. Вона почала писати. Йому подобалися її історії. Вона більше не просила його йти кудись із нею. Але вона більше не залишалася вдома. Вона йшла сама. Вона почала краще себе доглядати. Він досі любив її. Йому подобалося, що в нього вродлива дружина. Але він цього не говорив. Вона зламала його, він хотів зламати її.

У неї змінилася хода. Вона почала частіше усміхатися. У великих карих очах з’явився давно забутий блиск. Вона захоплювала його незнаною досі впевненістю.

Він почав думати, може, час пробачити їй. З хмаринками тютюнового диму розсіювалася потрохи його зверхність. Йому почало бракувати її уваги, її поцілунків, її обіймів. Він залишав їх без відповіді, але вони доводили, що він був для неї цілим світом. Він хотів бути для неї цілим світом.

Він прийшов сказати, що готовий їй вибачити. Вона відповіла, що готова піти. Вона розбила його серце. Цього разу боліло нестерпно. Він не вірив. Думав, що вона намагається його провчити. Як вона могла бути такою жорстокою? Він любив її! Все життя він любив тільки її.

Вона сказала, що більше його не любить. Він більше ніколи не буде для неї цілим світом. Вона була близько. Він вдивлявся їй в очі, бачив її вуста, міг легко доторкнутися до неї і пригорнути її, але ще ніколи вона не була від нього так далеко. Він більше ніколи не буде для неї цілим світом.

Він хотів поцілувати її, хотів відчути ніжність її долоні у своїх руках, хотів засинати й прокидатися поруч із нею.

Вона не хотіла його бачити.

Він купував квіти, приносив подарунки, освідчувався в коханні й писав романтичні листи. Вона дивилася на нього поглядом, у якому не було почуттів. Йому боліло нестерпно. Вона чула, як він плаче. Але він припинив бути для неї цілим світом.

Вона пішла.

Він зламався. Його серце розбилося на друзки, і він не знав, як зібрати його докупи.

Холодний вітер пронизував його до кісток. Десь далеко в темряві вчувалося завивання койотів. Тихо жеврів вогник цигарки. Він стояв, вдивляючись у клоччя низьких листопадових хмар над головою. Вона роками дарувала йому цілий світ. Вона була і є цілим світом для нього…