СВІТ ДЛЯ НЬОГО

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Оксана ІЛЬКІВ

20 листопада 21:54

326

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Останні відблиски призахідного сонця зникли за оголеними гілками чорного листопадового лісу. Суцільну темряву освітлював тільки маленький вогник запаленої сигарети. Він давно втратив лік цим своїм вічним супутницям. Пожовкла шкіра на пальцях правої руки нагадувала, що їхня дружба триває роками. Глибоко затягнувся, легені наповнилися таким уже огидним, але досі необхідним трунком, хмаринка сірого диму вирвалася назовні й за кілька секунд розчинилася у вечірній темряві.

– Як і все моє життя, – чомусь подумалось йому.

А життя його складалося звичайно, як у всіх. Тихе дитинство – не надто щасливе, без надлишку батьківської любові, але й без біди. Спокійна юність – школа, коледж, друзі, галасливі компанії, дівчата. Вона з’явилася якось непомітно і нізвідки. Така ж непомітна, тиха, звичайна. Мало говорила, більше слухала. Ловив на собі її крадькома кинуті погляди. Щось було в ній для нього цікаве. Може, щось у тих вкрадених поглядах великих карих очей?

Того липневого вечора була злива. Дощ лив несамовито, ніби намагаючись заповнити собою світ. У неї була парасолька. Сказала, що позичить йому її, якщо спершу проведе її додому. Йому було начхати на парасольку. Йому хотілося її провести. Вони йшли дуже близько одне до одного. Промокли наскрізь, бо злива геть не зважала на маленький клаптик чорної парасольки в них над головами. Перед дверима будинку він пригорнув її, відчувши під своїми руками ледь вловимі електричні розряди, що пробігли її спиною. Тоді він уперше її поцілував. Цей поцілунок був невагомим, ніжним, чистим. Йому хотілося цілувати її ще і ще, але вона вже зникла за дверима будинку, прихопивши із собою парасольку. Додому він повернувся мокрісіньким, змерзлим до кісток, але з усмішкою на обличчі.

Вони бачилися знову. Він згадував той поцілунок щоразу, коли дивився на неї, але не виказував цього ні словами, ні своїм виглядом. Він був гордим, трохи зверхнім, трохи зухвалим. Йому подобалося бути таким. Йому подобалося, коли таким його вважали інші. Він не збирався поступитися своїми принципами і репутацією задля тихенької непримітної мишки. Та поцілунок окупував його голову.

Він знову проводив її додому. Він тримав її долоню у своїй, він цілував і обіймав її. Він бачив, що вона готова розтанути в його руках. Але вона мовчала. Приймала те, що він був готовий їй дати. Були й інші дівчата, інші поцілунки, двері інших будинків. Вони не засідали в його думках, але вони додавали йому впевненості. Він виростав у своїх очах. А вона все бачила, знала і все-таки мовчала.

Одного разу спробувала щось сказати, але він швидко зупинив її:

– Я є таким, яким я є. І ще не народилася та людина, що може мене змінити. Якщо тобі це не підходить, я можу зараз же розвернутися і піти.

Їй це підходило, принаймні йому так видавалося.

Часом вона набридала йому – завжди погідлива, завжди рада його бачити, завжди без претензій і з тим своїм сповненим блиску поглядом великих карих очей. Він хотів порвати з нею. Кілька разів так і робив, але потім повертався, а вона завжди радо приймала його назад. Вона говорила, що любить його. Він говорив, що знає про це. Чи він любив? Ні... Можливо?.. Не був певен.

А потім він звик, що вона завжди поряд. Вона подобалася йому. Йому подобалося усвідомлювати, що він для когось став цілим світом. Він любив її. Напевно... Таки справді любив.

Вони одружилися. Він був для неї цілим світом. І він хотів подарувати їй цілий світ. Він подарував їй донечку. Він бачив той сповнений блиску погляд великих карих очей на маленькому рожевому личку їхньої крихітки. Вони були щасливі. Він думав, що вони щасливі.

Із плином років життя ставало для нього все тихішим і спокійнішим. Він працював, щоб забезпечити свою сім’ю. Вдома хотілося відпочити. Стрес відходив на робочих корпоративах. Вона не любила їх. Але звідки їй було знати про важливість робочого колективу – в неї в голові тільки кухня, закупи, лікування вічних сопель та ігри в пісочниці. А йому треба про все це подбати. Вона мала це розуміти. Вона розуміла. Мовчала. Він був для неї цілим світом. Тільки з погляду великих карих очей зник кудись блиск.

Він хотів подарувати їй увесь світ і перевіз їх на інший його край. Тепер у них були необмежені перспективи й можливості. Тепер вони обоє працювали. Їхня донечка матиме щасливе майбутнє. Він пропонував дружині здобути місцеву освіту. Вона не хотіла його слухати. Списувала небажання на зайнятість на роботі, донькою, хатніми справами. Він працював, щоб забезпечити їм гарне життя. Після роботи він хотів відпочити. Тут уже не було робочих корпоративів, але стрес зникав на дні широкої склянки. Вона мовчала. Він хотів упевнитися, що досі був для неї цілим світом. Він перевіряв її дзвінки та повідомлення. У повідомленнях вона не мовчала. Вона нила, плакалася, перебільшувала і брехала. Вона виставляла себе жертвою та ледь не мученицею. Вона хотіла, щоб її жаліли. Йому було боляче. Вона розбила його серце. Він хотів подарувати їй світ, а вона розбила його світ на друзки. То ж вона його й не любила ніколи. Не було ніколи того блиску в очах. Не було щасливих років. Була брехня і штучність, і награність. Вона зламала його.

Вона плакала, просила вибачення, падала навколішки, запевняла і пояснювала, знову просила вибачення, цілувала й обіймала. Він дивився на неї згори. Вона була йому огидною. Він був гордим, трохи зверхнім, трохи зухвалим. Йому подобалося бути таким. Йому не подобалося бути поламаним. Йому не хотілося мати розбите серце. Але це не була його провина. Це була її провина, і вона за це заплатить.

Із хмарками сигаретного диму він випускав у небо свою любов до неї. Він топив свій біль у брунатному наповненні склянки, щовечора, рік у рік.

Вона замовкла. Тільки зрідка набридала зі своїми вибаченнями й поясненнями. Не хотів цього слухати. Не міг на неї дивитися. Вона цілувала його губи, обличчя, шию. Він чекав, коли вона перестане. Вона обіймала його. Пригортала. Він вдавав, що спить. Він чув, що вона плаче, і думав, що вона на це заслуговує. Вона його поламала. А він зламає її. Він знав, що їй це підходить. Завжди підходило. Він був для неї цілим світом.

Їхнє життя стало іншим. Вони були разом, але окремо. Він не міг спати біля неї на ліжку. Він не хотів проводити з нею час. Вона зробила йому боляче, він хотів, щоб тепер боліло їй. Він любив її, але вона його зламала. Він хотів зламати її.

Вона мовчала. Була тихою, непримітною, звичайною. Вона більше не просила вибачення – напевно, зрозуміла, що такого не пробачають. Він більше не чув, щоб вона плакала. Вона висохла. Карі очі більше не здавалися великими. Їй боліло. Він це бачив, він знав і хотів цього.

Вона перестала його цілувати. Вона більше не намагалася обійняти його чи пригорнутися. Вона не питала, як минув його день. Вона не спішила подавати йому вечерю. Вона почала писати. Йому подобалися її історії. Вона більше не просила його йти кудись із нею. Але вона більше не залишалася вдома. Вона йшла сама. Вона почала краще за собою доглядати. Він досі любив її. Йому подобалося, що в нього вродлива дружина. Але він цього не говорив. Вона зламала його, він хотів зламати її.

У неї змінилася хода. Вона почала частіше усміхатися. У великих карих очах з’явився давно забутий блиск. Вона захоплювала його незнаною досі впевненістю.

Він почав думати, може, час пробачити її. З хмаринками тютюнового диму розсіювалася потрохи його зверхність. Йому стало бракувати її уваги, її поцілунків, її обіймів. Він залишав їх без відповіді, але вони доводили, що він був для неї цілим світом. Він хотів бути для неї цілим світом.

Він прийшов сказати, що готовий їй вибачити. Вона відповіла, що готова піти. Вона розбила його серце. Цього разу боліло нестерпно. Він не вірив. Він думав, що вона намагається його провчити. Як вона могла бути такою жорстокою? Він любив її! Все життя він любив тільки її.

Вона сказала, що більше його не любить. Він більше ніколи не буде для неї цілим світом. Вона була близько. Він вдивлявся їй в очі, бачив її вуста, міг легко доторкнутися до неї і пригорнути її, але ще ніколи вона не була від нього так далеко. Він більше ніколи не буде для неї цілим світом.

Він хотів поцілувати її, хотів відчути ніжність її долоні у своїх руках, хотів засинати й прокидатися поруч з нею.

Вона не хотіла його бачити.

Він купував квіти, дарував подарунки, зізнавався в коханні й писав романтичні листи. Вона дивилася на нього поглядом, в якому не було почуттів. Йому боліло нестерпно. Вона чула, як він плаче. Але він перестав бути для неї цілим світом.

Вона пішла.

Він зламався. Його серце розбилося на друзки, і він не знав, як зібрати його докупи.

Холодний вітер пронизував його до кісток. Десь далеко в темряві вчувалося завивання койотів. Тихо жеврів вогник сигарети. Він стояв, вдивляючись у клоччя низьких листопадових хмар над головою. Вона роками дарувала йому цілий світ. Вона була і є цілим світом для нього...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!