СВІТ ДЛЯ НЬОГО

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Останні відблиски призахідного сонця зникли за оголеними гілками чорного листопадового лісу. Суцільну темряву освітлював тільки маленький вогник запаленої сигарети. Він давно втратив лік цим своїм вічним супутницям. Пожовкла шкіра на пальцях правої руки нагадувала, що їхня дружба триває роками. Глибоко затягнувся, легені наповнилися таким уже огидним, але досі необхідним трунком, хмаринка сірого диму вирвалася назовні й за кілька секунд розчинилася у вечірній темряві.

– Як і все моє життя, – чомусь подумалось йому.

А життя його складалося звичайно, як у всіх. Тихе дитинство – не надто щасливе, без надлишку батьківської любові, але й без біди. Спокійна юність – школа, коледж, друзі, галасливі компанії, дівчата. Вона з’явилася якось непомітно і нізвідки. Така ж непомітна, тиха, звичайна. Мало говорила, більше слухала. Ловив на собі її крадькома кинуті погляди. Щось було в ній для нього цікаве. Може, щось у тих вкрадених поглядах великих карих очей?

Того липневого вечора була злива. Дощ лив несамовито, ніби намагаючись заповнити собою світ. У неї була парасолька. Сказала, що позичить йому її, якщо спершу проведе її додому. Йому було начхати на парасольку. Йому хотілося її провести. Вони йшли дуже близько одне до одного. Промокли наскрізь, бо злива геть не зважала на маленький клаптик чорної парасольки в них над головами. Перед дверима будинку він пригорнув її, відчувши під своїми руками ледь вловимі електричні розряди, що пробігли її спиною. Тоді він уперше її поцілував. Цей поцілунок був невагомим, ніжним, чистим. Йому хотілося цілувати її ще і ще, але вона вже зникла за дверима будинку, прихопивши із собою парасольку. Додому він повернувся мокрісіньким, змерзлим до кісток, але з усмішкою на обличчі.

Вони бачилися знову. Він згадував той поцілунок щоразу, коли дивився на неї, але не виказував цього ні словами, ні своїм виглядом. Він був гордим, трохи зверхнім, трохи зухвалим. Йому подобалося бути таким. Йому подобалося, коли таким його вважали інші. Він не збирався поступитися своїми принципами і репутацією задля тихенької непримітної мишки. Та поцілунок окупував його голову.

Він знову проводив її додому. Він тримав її долоню у своїй, він цілував і обіймав її. Він бачив, що вона готова розтанути в його руках. Але вона мовчала. Приймала те, що він був готовий їй дати. Були й інші дівчата, інші поцілунки, двері інших будинків. Вони не засідали в його думках, але вони додавали йому впевненості. Він виростав у своїх очах. А вона все бачила, знала і все-таки мовчала.

Одного разу спробувала щось сказати, але він швидко зупи­нив її:

– Я є таким, яким я є. І ще не народилася та людина, що може мене змінити. Якщо тобі це не підходить, я можу зараз же розвернутися і піти.

Їй це підходило, принаймні йому так видавалося.

Часом вона набридала йому – завжди погідлива, завжди рада його бачити, завжди без претензій і з тим своїм сповненим блиску поглядом великих карих очей. Він хотів порвати з нею. Кілька разів так і робив, але потім повертався, а вона завжди радо приймала його назад. Вона говорила, що любить його. Він говорив, що знає про це. Чи він любив? Ні... Можливо?.. Не був певен.

А потім він звик, що вона завжди поряд. Вона подобалася йому. Йому подобалося усвідомлювати, що він для когось став цілим світом. Він любив її. Напевно... Таки справді любив.

Вони одружилися. Він був для неї цілим світом. І він хотів подарувати їй цілий світ. Він подарував їй до­нечку. Він бачив той сповнений блиску погляд великих карих очей на маленькому рожевому личку їхньої крихітки. Вони були щасливі. Він думав, що вони щасливі.

Із плином років життя ставало для нього все тихішим і спокійнішим. Він працював, щоб забезпечити свою сім’ю. Вдома хотілося відпочити. Стрес відходив на робочих корпоративах. Вона не любила їх. Але звідки їй було знати про важливість робочого колективу – в неї в голові тільки кухня, закупи, лікування вічних сопель та ігри в пісочниці. А йому треба про все це подбати. Вона мала це розуміти. Вона розуміла. Мовчала. Він був для неї цілим світом. Тільки з погляду великих карих очей зник кудись блиск.

Він хотів подарувати їй увесь світ і перевіз їх на інший його край. Тепер у них були необмежені перспективи й можливості. Тепер вони обоє працювали. Їхня донечка матиме щасливе майбутнє. Він пропонував дружині здобути місцеву освіту. Вона не хотіла його слухати. Списувала небажання на зайнятість на роботі, донькою, хатніми справами. Він працював, щоб забезпечити їм гарне життя. Після роботи він хотів відпочити. Тут уже не було робочих корпоративів, але стрес зникав на дні широкої склянки. Вона мовчала. Він хотів упевнитися, що досі був для неї цілим світом. Він перевіряв її дзвінки та повідомлення. У повідомленнях вона не мовчала. Вона нила, плакалася, перебільшувала і брехала. Вона виставляла себе жертвою та ледь не мученицею. Вона хотіла, щоб її жаліли. Йому було боляче. Вона розбила його серце. Він хотів подарувати їй світ, а вона розбила його світ на друзки. То ж вона його й не любила ніколи. Не було ніколи того блиску в очах. Не було щасливих років. Була брехня і штучність, і награність. Вона зламала його.

Вона плакала, просила вибачення, пад...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!