Життєві історії

Дивний був тоді час… Дивний і парадоксальний… Руйнували церкви і храми, знімали з них хрести і дзвони, ламали віковічні звичаї і традиції, водночас спустошувались душі, вихолоджувались серця. Але жила пам’ять! Та клята пам’ять була живуча, як кішка, і ніяк не хотіла вмирати. Вона змушувала пригадувати все звикле з дитинства, все, чим колись втішався народ, чим він жив, чим дихав, і ніяк не хотіла заспокоюватися. Хто ж, як не та пам’ять, а ще совість, що теж лукаво прикинулась сплячою, – саме вони вдвох підступно нагадали Наталії Петрівні про Святвечір. Тс-с-с! Мовчіть, тільки, мовчіть! Я вам нічого не казала, а ви нічого такого від мене не чули…

То був вечір, увесь зітканий із таємничості й загадковості. То був вечір, коли у повітрі зависало щось важке і незрозуміле, коли явно було відчутно пульсацію якоїсь невидимої енергії. То був вечір, коли хтось темний і похмурий випуск...