СКРИПКА ГРАЄ, ПЛАЧЕ ГІРКО…

Роман ставав іншою людиною, коли брав у руки скрипку. Ще хвилину тому він вивергав зі свого рота брудну лайку на завжди покірну дружину, а тоді копнув носаком чобота безпорадне щеня, яке трапилося йому під ноги, і перекинув лавку з відрами, де відстоювалося проціджене молоко.

Здавалося, ніщо не зупинить цього злого буревія, що нищив усе на своєму шляху, та раптом над подвір’ям запала дзвінка тиша, а за мить її пронизала ніжна, щемлива мелодія. Вона пливла над обійстям зі слідами погрому, на якому дві чорно-білі кішки поспішали насолодитися молочною розкішшю, змушувала завмерти в зачудуванні садове птаство, впліталася в гілки жасминових кущів, які зацікавлено і співчутливо зазирали у відчинене вікно крайньої кімнати будинку, де за столом, зіпершись на руку, сиділа худенька жіночка. Уся її постать, сухорлява, непоказна, нагадувала маленького, беззахисного перед осінньо-зимовими негодами горобчика. Навіть одяг жінки був подібний до оперенн...