ШУКАЄМО ЛЮБОВ, ЯК ЗОЛОТО В РІЦІ

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

Наш світ і все, що живе під сонцем, щоразу відчуває нестачу любові. Лише деякі люди можуть похвалитися тим, що вони з дитинства люблені, доглянуті, щасливі. А більшість із нас ціле життя шукає цього й деколи знаходить. Бодай на короткий час. Зрештою, від того, що любові бракує, планета не зупиняється, а життя проростає всюди, де може знайти шпарину.

І, хоч як дивно, тої любові завжди так бракує нашим жінкам. Те, що вони від природи гарні, а чимало хто доглянутий, привабливий та ефектний, ще не означає, що вони люблені. Тому так часто наші жінки схожі на метеликів, які легковажно летять на відкритий вогонь, обпікають собі крильця. Чи справді є почуття, сильніші за здоровий глузд?! Що ж, розкажу вам одну історію, а ви вже самі поміркуйте, чи правильно вчинили її герої. А може, все мало б статися інакше?!

Нашу героїню звали Калина. Так, бо народилася вона в невеличкому селищі, навчалася в консерваторії і після її закінчення знайшла собі роботу у великому місті. Робота – це місце в оркестрі, де, окрім неї, ще є такі самі талановиті хлопці, дівчата, старші пані й зовсім поважні панове. Ну, і керівник, який усім цим «диригує».

Попереднє місце роботи в Калини було таке собі, без жодних перспектив. Вона грала в ресторації, часто їй замовляли якісь дурнуваті пісеньки, але за них добре доплачували, тож дівчина стискала губи і вперто грала. Але мріяла вона, звісно, про серйозні стосунки – і на роботі, і в особистому житті.

От, здається, так і почало здійснюватись цього разу, до того ж усе й одразу. Калину взяли в оркестр, а там невдовзі й «намалювався» привабливий чоловічок без обручки. Під час репетицій він придивлявся до дівчини, іноді їй підморгував, перемовлявся з нею про життя-буття на перекурах. Калина зраділа, як ото спрагла земля без води, нарешті цей золотий дощ впаде і на неї, а з того дощу щось та й проросте.

Оркестр відпрацював складну програму, керівник усіх похвалив і організував учасникам корпоратив на природі. Той чоловік, який так сподобався Калині, називався Іваном. Властиво, просто і по-нашому. Калина пішла у трави, приспівуючи: «Іванку, Іванку, купи ми рум’янку»… і музикант ніби почув це – приніс їй букет польових квітів. Іван відчув, як Калина розтанула від цього, як розцвіла в його очах.

Потім були цукерки, приємні дрібнички і… Калина зрозуміла, що так більше не може, що повинна запросити Івана до себе. А позаяк вона не тільки гарно грає, а й чудово готує, то вирішила прокласти шлях до серця Івана через смачне меню. Тому, закупивши всяких смаколиків, наготувалась як на свято. Іван прийшов увесь такий, як до знимки, вручив господині на порозі пакет і букет. Калина довго не впиралася – відтоді разом зі смачними обідами погодилась і на смачні години в ліжку.

Іван вразив її і там. Просто зачарував, знайшовши до серця Калини потрібну тональність. Однак залишатися на ніч не хотів. Щоразу чемно прощався і йшов. А Калина вже мріяла про наступний раз, про спільне життя, про дітей.

Інші учасники оркестру бачили, що між ними, як то кажуть, «зашпорталась любов», але вирішили не втручатися в це й навіть не коментувати. І не тому, що в кожного були свої щоденні справи, а тому, що…

Либонь, тому, що життя прекрасне, і з цим треба змиритися! А ще коли те життя творче, на колесах, у постійних репетиціях і розучуванні нових партій. То так збоку здається, що музиканти прийшли собі, поцигикали, попілікали і все їм легко дається. Насправді ж це постійні репетиції, дисципліна, вміння й навички. Це вміння почути інших, завжди бути у формі та в доброму настрої.

Відтоді як Калина зійшлася з Іваном, настрою їй не бракувало. Навіть керівник зауважив, що вона краще працює, ефектніше вдягається і частіше усміхається. Іншим біля неї також стало якось легше – такі позитивні хвилі плинули від закоханої дівчини.

Приготоване Іван цінував понад усе. Він радо приносив якісь подаруночки, але найчастіше залишався на обіди й вечері у Калини. Лише іноді запрошував дівчину в каварні чи ресторани, бо ж на це все треба чимало грошей. Не дивина: у наш час продукти – це найдорожче і найвитратніше, тому багато хто й показує свою любов саме через їжу. І от молода закохана Калина так запалилася приготуванням їжі, що почала купувати щось екзотичне й дорожезне. Вона спробувала кілька нових рецептів, які їй вдалися суперово, але зарплатних грошей забракло. Дівчина відкрила кредитку і почала тягати гроші звідти. Звісно, дурість, але ж так прагнеться потішити коханого чимось екстранеординарним!

Довго чи недовго це потривало, я вже й не пригадаю. І те, що Іван не поспішав освідчуватись Калині, не залишався на ніч, не ходив із нею разом вулицями, її якось зовсім не бентежило. Вона тішилась, що змогла знайти те «золото любові», ті крупинки у ріці життя.

Ще кілька слів про саму Калину та її тата. Вона досі має до нього жаль за емоційну холодність і постійні нарікання. Змалку, відколи себе пам’ятає, Калина була гарною і здоровою дитиною, яка доволі швидко виросла в симпатичну юнку. Так, вона була низенька та дрібненька, і на це часто чула від тата, що вона «курдупель», що їй треба «краще харчуватись, аби вирости». Після цих прикрих слів Калина підходила до люстерка і бачила там цілком гарну дівчину, але тато цього ніколи в ній не бачив. Мама просила не слухати татових «порад», бо то він не про неї таке говорить, а про себе. Тато виріс у бідній родині, був дев’ятою дитиною, тинявся сиротинцями.

– Доцю, він же не винен у тому, що залишився сиротою і життя його так понівечило, – виправдовувала його мама.

– Мамцю, але ж і я не винна в тому, що насправді нормальна, а він постійно шукає в мені якийсь ґандж, – уже як цілком доросла відповідала Калина.

– А ти не слухай! Роби своє! От виростеш, поїдеш вчитися у велике місто і все забудеш! – мама думала, що це так легко забути. А це забути не-мож-ли-во.

Так, Калина вже давно відокремилась від батьків, оселилася у квартирі, яку їй залишила самотня тітка, облаштувала там своє гніздечко. От лиш бракувало в тому гніздечку когось до пари. А випадкових стосунків Калина дуже боялась і ...

Дякуємо вам за передплату газети онлайн