ЩОРОКУ ЗАЦВІТАЮТЬ ФЛОКСИ

– Отже, забув! – я спеціально зробила павзу, аби дати Калині сказати все, що накипіло в її емоційному казанку.

– Бабусю, та просто для мене це була подія, а для Захара – так собі! Він навіть трішки здивувався, для чого мені всі ці дати. Я ж емоційна, вибухова. Так, зі мною непросто, але цікаво! І я молода, я хочу жити! Я люблю!

– Та ти ж і живеш! І Богу дякувати! Повір мені, онучечко, твої здивування й розчарування тільки починаються! Їх буде багато різних: великих і не дуже, болісних і радісних! Раніше ти любила багато говорити, а тепер тобі доведеться іноді не говорити того, що переживаєш, і не робити поспішних висновків, – не хотіла видаватися якоюсь строгою вчителькою з висоти прожитих літ у подружжі, проте сказати мусила.

– Бабцю, але ж я хочу, щоб усе було як у казці! – здається, Калина ще не перегоріла чарами Карпат.

– А все саме так і буде, дівчинко моя! – я поклала свою суху й теп­лу долоню на тонку руку Калини, де на пальці виблискувала ще нова обручка.

– Поки ми із Захаром домовились про формат «чайльдфрі», – якось так трохи смикано і нервово повідомила мені Калина.

– Про що ви домовились, онуцю? – я розгубилась від тих новомодних словечок, які часто заганяють у глухий кут. Не люблю отого мавпування з чужих мов, але всі тепер вайкають, і нема на те ради! Говорили б українською, то й не було би зайвих запитань!

– Про те, що не заводитимемо дітей! «Чайльдфрі» – це вільні від дітей, бабусю! – пояснила Калина.

– Ну, наразі справді ще рано про це говорити… ви ж щойно побралися, ще одне до одного не звикли! Але щоб отак відразу оте «ча-йолд-фрі»… Хто ж вас на таке намовив? – я була і здивована, і трішки налякана.

– Ніхто не намовляв. Просто ми не готові бути батьками, – якось уже менш емоційно відповіла онука.

– Ну, такого людина не планує. Хоч від вас теж багато залежить. Діти приходять у цей світ із благословення згори, – я показала пальцем на стелю, мовляв, від нас тут залежить тільки якась маленька частина Божого задуму, а тоді мовила далі: – Бачиш, дитина й справді багато що змінює в житті, у подружжі, у плануванні, але й багато що приносить із собою. Бувають пари, які б хотіли мати дітей, а Бог їм не дає цього. А буває й навпаки, що мають багато дітей, але не цінують того та й не мають дару бути добрими батьками.

– Бабцю, я люблю Захара, й він любить мене, але каже, що після тридцяти погодиться на вазектомію, – онука ошелешила мене ще одним незрозумілим словом, і я попросила пояснити.

– Вазектомія – це коли чоловік робить собі невеличку операцію, ну… там, перетискає каналики чи як там точніше… і після цього в нього вже не буде дітей…

– Боже мій милий! До чого вже світ дійшов?! До ручки! То жінкам щось робили, то вже тепер чоловіки собі таке роблять! – я сплеснула в долоні, бо важко було повірити, що про таке говорить моя рідна онука.

– Отже, так: ви обоє сядете собі вдома і поговорите відверто. А ще краще пообіцяй хоча б ти мені, що не робитимеш відчайдушних вчинків щодо своїх майбутніх дітей і що відрадиш від цього свого Захара! – я не на жарт перелякалась за те, що не доче­каюся правнуків…

– Гаразд, бабусю! То ми просто вчора трішки подзяркались, та й таке нам на гадку спало. Надіюся, що не будемо робити дурниць. Принаймні до тридцяти точно! Обіцяю! – Калина поклала руку на серце й нарисувала урочистий вираз на обличчі. – А тепер, ба­бусю, кілька лайфхаків, що такого є в чоловіках і чого такого нема в жінках.

– Кілька чого, дівчино моя? – я почувалась іноземкою у власній хаті, почувши вже третє незрозуміле слово-покруч.

– Ну, лайфхак – це з англійської корисна порада або життєвий хит­рик. Тобто як щось зробити краще, зручніше, простіше, – пояснила мені Калина, ніби вчителька.

– Що ж. Розкажу тобі кілька своїх лайфгаків, на які можна і навіть корисно чіпати увагу чоловіка. Ну, по-перше, якщо я чогось не можу зробити, то не соромлюся попросити твого дідуся, аби допоміг. Це завжди працює успішно. Чоловіки люблять допомагати, люблять розв’язувати складні питання. Щоправда, цим бажано не зловживати.

– Я дотепер покладалась тільки на власні сили! І завжди мені це було ок!

– Тепер, Калинко, у тебе є чоловік, і йому буде ок, якщо ти час від часу звернешся до нього по допомогу чи попросиш виконати якусь чоловічу роботу. А ще чоловіки за своєю природою виконують якесь одне завдання. Тобто якщо ти хочеш результату, не навалюй чоловікові одразу те, се і ще он це… Наприклад, попроси його зробити спочатку щось одне, а лише потім – щось наступне. Так, це звучить трохи по-військовому, але воно більше зрозуміле для всіх чоловіків. Знаєш, то тільки жінки можуть варити їсти, одночасно колисати дитину, балабонити з подругою по телефоні й ще відповідати на запитання чоловіка, який щось шукає в сусідній кімнаті й не може знайти.

– Ага, я теж це зауважила, ба­бусю…

– Ну, і конкретика не заважить у бажаннях і побажаннях. Чоловікам важко «відчитувати» жіночі емоції, натяки, образи, припущення. У жінки може бути поганий настрій чи вона хоче шоколадку й через це виносить мізки чоловікові своїм ниттям і скімлінням, вплітає туди повно звинувачень, що от чоловік не розуміє, не цінує, не хоче… Й чоловік так сидить і не може зрозуміти, про що вона говорить і де він дав маху… А треба говорити конкретно: «Купи мені шоколадку» чи «Подаруй мені квіти». І так багато в чому. Тоді чоловікові зрозуміло, що від нього хочуть чи що він повинен купити.

– А якщо чоловік не хоче купувати квіти і каже, що це марні витрати? – наївно запитала Калина.

– Ну, тоді жінка бере гроші й купує собі квіти.

– А як щодо отих пам’ятних дат і святкувань? Невже чоловіки й справді такі забудькуваті? – дивувалась онука.

– Не повіриш, але так! Вони справді не надають значення такому! І це не означає, що вони з роками черствіють, стають забудькуватими, егоїстами абощо. Просто не варто робити з цього трагедію. Краще нагадати їм заздалегідь і разом відсвяткувати якусь дату, – спокійно пояснила я, адже переживала це і з власним чоловіком.

– Я вважаю, що мій Захар якийсь нетерплячий, – онука шукала поради, і я попросила уточнити, – завжди, коли я кажу йому, а зробімо те чи купімо се, він ладен наступного дня уже йти до крамниці й купувати. А коли я Захара стримую і пояснюю, що це були тільки плани і мрії, він навіть злоститься… особливо коли я плачу…

– О, так. Це – ще одна особливість чоловічого сприйняття. Вони конкретні у своїх рішеннях і не люблять отих жіночих мудрувань «а якщо», «а коли». Тому постарайся ставити якесь одне завдання і не навантажуй свого Захара такими жіночими штучками. Побачиш, як легко і просто буде тобі з ним комунікувати! А сльози – то краще не починати! Чоловіки безсилі перед жіночими сльозами! Не варто цього робити у-за-га-лі!

– Бабцю, але ж є те, що дратує! – не втрималась онука.

– Так, є речі, слова і вчинки, які будуть тебе і Захара дратувати, розчаровувати, вражати, гнітити, дивувати, підносити, надихати – залежно від обставин і подій. Це все можна стерпіти, якщо любиш. Надіюсь, у вас із Захаром присутнє почуття взаємної любові. А з плином років і з досвідом приходить сила звички, розуміння, повага і все те, що називається великим словом «подружжя». Бо стосунки треба будувати й берегти! І це найважливіше!

Поки ми говорили, із саду прийшов мій дідусь і приніс мені букетик малинових флоксів. Пі­дозрюю, що він зірвав їх на городі, аби далеко не ходити. Та я дідуся за це не сваритиму, адже це зроблено з великої любові, яка триває уже понад 50 років.