БАГАТОКІТНА МАМА

Кіточка виявилась гарненькою, хоч і занедбаною. За декілька тижнів вона вже була більше схожа на спокусливу хижачку, аніж на дворового здихлика. Інші коти пані Наталі претензій на територію не виказували – вони знали, що таке паскудне життя кота-безхатька, тому малої не чіпали, спостерігали за нею здалека.

Але це відразу стало відчутно в грошах. На трьох котів було непросто виділити кошти, навіть на ті найдешевші м’ясні обрізки, а тут ще й молода кіточка… Попросила пані Наталя грошей у сусідки, небагато. Сказала, що котам на корм.

– Та порозганяйте тих котів або віддайте комусь! Нехай ідуть мишей ловити! – сусідка була не в захопленні від такої просьби.

– Що ж, вибачайте, що потурбувала, – пані Наталі було і соромно, і сумно від такої відповіді. Та вона сама не з’їсть, а котам купить щось. Бо вона їх любить, а вони її гріють і тішать у тому сутерині!

Сусідка побурчала, але вийняла з гаманця невеличку купюру й тицьнула її пані Наталі в кишеню, як хабар:

– Он, купіть їм щось! Грошей не повертайте…

– Дякую, ви добра душа…

Але сусідка вже цього не почула, бо пішла на закупи й голосно ляснула брамою.

Того вечора котики мали що їсти, а пані Наталя готувала собі щось на кілька днів – відварений горох, капусту й бурячок. До речі, з тих найдешевших курячих костомашок, які продають у м’ясній крамниці, – корпусів чи спинок – виходить надзвичайно смачний, наваристий розсіл. Вся м’якоть з тої курки, яка там є, йде котикам на обід, а кісточки – сусідському песикові на десерт. Собака прибігає іноді, весело хвостиком махає, і пані Наталя тішиться, коли він бадьоро дзявкає в неї під вікнами.

Сусідка, яка задонатила котикам на корм, розповіла про це доньці, повернувшись із повними торбами додому:

– Знаєш що, доню?! Наша сусідка знизу вже не має чим тих своїх котів годувати! Попросила в мене трохи грошей їм на корм! А я кажу: «Та порозганяйте ту банду! Нехай ідуть мишей ловити!». Але щось мені шкода стало, вона там сама в тому підвалі сидить, а коти – то вся її родина!

– І що, ви дали їй грошей? – поцікавилась донька.

– Та дала трішки… багато не мала, бо запланувала собі – он сама бачиш – повно продуктів. Ціни тепер дурнуваті, а коти ж не будуть їсти капусту! Їм би щось м’ясне, навіть найдешевше!

– То добра справа! То вам, мамцю, бонус до карми! А та пані Наталя справді не має ніяких родичів?

– Та ніхто до неї не приходить! Живе отак у тому підвалі. А нещодавно то ще й кіточку прихистила в себе! І то все хоче жерти! Часи такі голодні, а продукти дорогі!

– Ой, так-так сіють мак! – журливо промовила донька й метнулась комусь телефонувати.

– Алло, так, прошу вашої допомоги. У нас є сусідка, тримає котів-безхатьків. З кормами для них не дає собі ради. Знаю, що ви іноді можете видати таким людям сухі корми. Так, тварини не породисті, вона їх доглядає сама. Пенсіонерка. Так. Куди приїхати? Добре, записую. Дякую.

Наступного ранку під дверима пані Наталі стояли два великі мішки з котячим їдлом, а зверху лежала записка: «То для ваших котиків! Смачного! Мур-няв!». Авжеж, пані Наталя дуже втішилась! Подумки подякувала тій добрій людині, яка так підсобила: «Дай їй, Боже, здоров’я за доброту в такі скрутні часи!».