ЩО З’ЄДНАНО НА НЕБІ, НЕХАЙ НЕ БУДЕ РОЗ’ЄДНАНО НА ЗЕМЛІ

-А я кажу, аби було вісілє в селі! Бо шо то місто? Конвеєр. На таку-то годину шлюб, бо за двайціть мінут вже другі чекают під порогом. Піп щось скоромовкою сказав і йдіт собі. Шо в загсі, шо в церкві – чужі люди. А село – то є село: йдут з музúков, там пес гавкне, там баби з-за паркану визирают, там дітлахи чекают під церквов, коли молода буде розкидати цукерки. В селі є своє кафе, сидіт, гості, зо два дни, ніхто ни віжене. А в місті кажут відразу: до третої години, а там – платіт. Та й дешевше в селі! – стара Козариха вкотре переконувала невістку Марію.

Жінка згоджувалась, бо свекруха мала рацію. Але... Але одне їй не давало спокою – знала, що з десяток хат не відчинять її синові дверей, коли запрошуватиме на весілля. А ще, не дай боже, чула таке, чимось пересиплять дорогу, як молоді будуть іти до шлюбу. Чи й та кривенька качка приїде. Мала би совість – не їхала б....