РУЗЯ

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

Рузя копала бараболю. Натискала правою ногою на старий рискаль, підважувала корч, хапала рукою за підсохле бадилля і витрясала на поверхню землі молоді великі бульби.

– Божіньку, Божіньку, допоможи мені впоратися з тією роботою, бо Ти свідок того, яка я стара, бідна і немічна.

– О-о-о! А якби вам іще зо два гектари землі дали, то ви б позасаджували до сантиметра і весь урожай восени на плечах до пивниці переносили. Запросіть жінок на толоку, тоді за день про бараболю забудете.

Рузя з несподіванки голосно вівкнула і, щоб не впасти, схопилась обома руками за держак рискаля.

– То ти, Миросю? – натягнула стару суху шию. – Бодай тебе... А я й не чула, коли ти прийшов.

– Та ви так ся звиваєте біля роботи, що, мабуть, і не снідали.

– Я, Миросю, декілька огірочків з хлібом з’їла й уже сита. Скільки там вісімдесяти­п’ятир...

Дякуємо!