Жіноча доля

Олесю в дитинстві били нечасто, але здебільшого ні за що. Назавжди їй запам’ятався прикрий випадок, який трапився літнього дня в парку. Вона, шестирічна дівчинка в білих бантах на голові, в рожевій сукеночці та в жовтих підколінках, міцно трима­ється за мамину руку. Їй незручно весь час іти з піднятою рукою, тому вивільняється і якось ненароком шпортається й паде колінцями на шорсткий асфальт. 

Мама піднімає її, дає по дупці ляпанця, кажучи:

– Чому під ноги не дивишся, а крутиш головою на всі боки, немов кобила відганяє мух? Не реви, сама винна, яка тепер будеш між людьми? Брудна, як порося! Ні на секунду не можна тебе випустити з рук, у татуся вдалась, всюди за руку мушу тримати.

Олеся не розуміла одного – за що її ще й вдарили на додачу до розбитих колінець, на яких виступила кров, а долоньки пекли вогнем. Вона ж не нав­мисне впала, аби зроби...