РІЗДВО ДЛЯ ВІРИ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

(Продовження)

***

Віра прокинулася від телефонного дзвінка. Різкого, несподіваного, ніби хтось вирвав її з глибини. Жінка декілька секунд не могла зрозуміти, де вона, а потім побачила ім’я на екрані: «Гнат». Її серце стиснулося – від радості й тривоги водночас.

– Мамо, ти спиш?

– Ні, – швидко відповіла Віра. – Я вже прокинулася.

Він розповідав про дрібниці. Про роботу. Про погоду. Про плани на вихідні. І Віра ловила себе на тому, що боїться кожної паузи, раптом вона не витримає.

– Ти як? – спитав Гнат наприкінці.

– Нормально. Збираюся на роботу, – збрехала Віра.

– Бережи себе, гаразд? – сказав він м’яко. – Я зателефоную.

Коли розмова закінчилася, Віра ще декілька секунд тримала телефон біля вуха. Потім повільно опустила руку, подивилася в куток палати. Крісло було порожнє.

Віра видихнула – глибоко, майже полегшено.

– Нарешті, – прошепотіла вона, – зник.

– Та ні, – почувся знайомий голос за спиною. – Нікуди я не зник. Я тут.

Жінка здригнулася.

– Я ж зробила все так, як ти хотів, – сказала Віра втомлено.

– І ти думаєш, – спокійно промовив чоловік, – що це єдина твоя лукава думка? Люда – це тільки один із пунктів.

– Яких іще пунктів? – Віра насупилася.

– Наступний – Гнат.

Жінка різко підняла голову.

– До чого тут мій син? – її голос зірвався. – Я не розумію.

Чоловік ледь помітно усміхнувся:

– Все ти розумієш.

Віра замовкла. Відчула, як усередині щось холоне.

– Так, – повів далі він. – Саме так, як ти подумала. Це про ті твої розмови. Про його дружину.

Віра стиснула пальці.

– Ти чомусь вирішила, – чоловік говорив рівно, – що маєш право вибирати за сина його шлях. Тобі, бач, видніше, підходить йому Неля чи ні. Адже так?

Віра не відповідала, бо знала, що цей чоловік на крок попереду від неї, знає всі її думки.

– Ти ж хотіла як краще, – іронічно додав він. – Завжди хотіла як краще.

– Я… – Віра ковтнула. – Я просто хвилююся за Гната.

– Ні, – чоловік похитав головою. – Ти хвилюєшся за себе. За своє місце. За те, щоб не втратити контролю.

Вона опустила очі.

– Скажи мені, – делікатно, але невблаганно продовжив він, – скільки разів Гнат приїздив до тебе за останні роки? Два? Три?

Віра мовчала.

– Запам’ятай, – сказав чоловік, – він обере її. Дружину. Не тебе.

Ці слова вдарили боляче, але це було чесно.

– Твоє завдання, – повів далі він, – підтримувати, допомагати за потреби, а не брати на себе роль захисниці дорослого чоловіка. Не влаштовувати суперництва з невісткою за увагу та любов Гната.

Чоловік нахилився ближче:

– Ти не переможеш у цій війні, бо сама її вигадала.

Віра повільно зітхнула. Втомлено. Без протесту.

– Що я маю робити? – запитала смиренно.

– Як завжди, – відповів він, – покаятися перед невісткою… Щиро, від усього серця. Ти її дуже сильно образила. Незаслужено.

Жінка мовчки потягнулася до телефона. Її руки трохи тремтіли. Знайшла потрібний контакт.

Неля. Віра натиснула кнопку «виклик». Гудки тягнулися нескінченно. Вперше в житті Віра не знала, що скаже далі. Але знала найважливіше – відступати більше нікуди. Таким було її зцілення…

***

Неля приїхала до лікарні стривожена. На прохання свекрухи, нічого не сказавши Гнатові. Видно було її страх – зі стиснутих губ, з очей, у яких металися запитання, з рук, що ніяк не могли знайти собі місця.

– Чому ви нікому не розповіли? – запитала відразу. – Діти мають дізнаватись про такі речі перші.

Віра с...

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії