РІДНА КРОВ

Зморена Люська переможним поглядом обвела відчищену до блиску кухню. Знеможено сіла на табуретку, яка тихо й ображено скрипнула та ледь хитнулася, хоча важила Люська, як чималенька гуска, не більше.

– І чого б то я скрипіла? – чи то старого розхитаного дзиґлика, чи саму себе спитала жінка. – Досить і того, що баба Шура скрипить від ранку до вечора… «Рідна кров, рідна кров», – незлобливо перекривила свою стареньку сусідку з комунальної квартири. – Кому рідна кров, а кому два дні миття та шкрябання без відпочинку.

Бабу Шуру Люська трохи побоювалася, бо хоча вже й прожила чверть віку, вийшла заміж і на­дбала двох малих писклят, добре пам’ятала ті часи, коли сувора двірничка не давала спуску їхній галасливій дворовій компанії. Не раз і не двічі саме через неї гуляли забрудненими штанцями або й голими литками замашні ремінці.

Коли провина була не надто ве...