РЕВНОЩІ Й ДОВІРА

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Анна ПІНЧУК

11 листопада 23:31

392

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Жіночі історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Вечоріло. Початок листопада ознаменував себе затяжним тихим дощем, який повільно скрадався дахами, вуличками й двориками, шурхотів мокрим листям на алеях парку. Вулиці міста, освітлені ліхтарями та фарами автівок, помережані кольоровими парасолями метушливих перехожих, мали напрочуд мальовничий і гарний вигляд цієї дощової осінньої пори. Мокре пожовкле листя на деревах та асфальті було ніби лагідним нагадуванням про теплу сонячну погоду, яка вже не повториться, принаймні цьогоріч.

Вони сиділи в авто й пили каву в паперових стаканчиках. Обоє мовчали. Їхні стосунки знову зайшли в глухий кут. Ревнощі та недовіра здатні зруйнувати найбільшу пристрасть і найщирішу потребу в іншій людині.

Славко дивився поперед себе. На обличчі ні тіні усмішки. Навпаки, він був нервовим, зібраним і наче відокремленим від неї, від тої, яку любив. Подумки знову і знову прокручував події останніх декількох годин та вкотре переконував себе, що претензії його правильні й геть не безпідставні.

Зоряна дивилася у вікно й повільно пила каву. Гарячий гіркуватий напій без молока та цукру неприємно обпікав губи. А що робити, сама замовила, наче на зло йому, а гірше зробила собі. На його запитання «Що будеш?» відповіла войовничо і безапеляційно:

– Звичайну чорну каву! Ні, мені нічого не треба! Ні цукру, ні вершків! Я зараз так хочу!

Він чудово знав, що вона любить лате з ложечкою цукру й більше пінки. А в цьому бажанні пити чорну без нічого вбачав неприхований протест. А що робити? Зоряна – дівчина з характером, ще й зла на нього. Хоча це ще велике питання, хто тут повинен злитися і ображатися.

Причиною їхнього зіпсованого настрою та вечора був одногрупник Зоряни. А точніше їхнє люб’язне спілкування, яке Слава розцінив як флірт. І це все в нього на очах! Небачена нахабність! Зоряна ж не бачила в цьому нічого злочинного й страшного. Вона привітно спілкувалася із Сашком, тим самим нахабним одногрупником, але, знаючи його симпатію до неї, завжди наголошувала словами і діями, що вони можуть бути тільки друзями. Але цього Славкові було замало. Він жадав, щоб той хлоп і близько не підходив до його дівчини. Останній знає, що Слава й Зоряна майже пів року разом, то хай вшиється десь подалі.

Дівчина категорично була незгодна з оцими закидами і, взагалі, дуже часто вбачала в ревнивій прискіпливості коханого несправедливість. Вона знала, що причиною запальної, ревнивої вдачі Славка є важке розлучення батьків після зради. А ще його власний негативний досвід у стосунках. Його колишня дівчина, з якою вони були разом ще зі школи, вийшла заміж за іншого. І хлопця це ранило й дуже сильно. Але до чого тут Зоряна?! Вона часто повторювала Славкові, що його досвід і світосприйняття руйнують їхні стосунки, що недовіра вбиває бажання бути поряд. Але щоразу натикалася на все нові претензії та стіну нерозуміння. Врешті-решт Зоряні набридло щось доводити коханому, то вона просто мовчала. Кому-кому, а їй нема за що виправдовуватись у цій ситуації! Хай подумає сам і охолоне. А їй точно не потрібно змінювати щось у своїй поведінці!

Тим часом Славко пив каву й поступово змінював гнів на милість. Адже п’ятниця, вечір, так приємно бути вдвох. І Зоряна зараз із ним, а той нахаба лишився ні з чим. І навіщо псувати собі побачення? Нарешті хлопець видихнув і запитав:

– Мала, що будемо робити? Кудись хочеш? Може, до мене поїдемо? Я вечерю приготую, подивимось якесь романтичне кіно?

Славко от уже два роки жив окремо від батьків. І його пропозиція приготувати вечерю й кіно передбачала ніщо інше, як «залишайся зі мною, я все пробачив, я весь твій».

Зоряна зрозуміла, що він більше не гнівається, але їй самій було до цього далеко. Адже постійні прискіпування і сумніви в її вірності та щирості позбавляли дівчину здорового глузду. Тому вона спокійно, але рішуче мовила:

– Та ні, любий! Я сьогодні поїду ночувати до Іринки, а ти приготуєш вечерю собі сам і трохи відпочинеш, бо твої чергування й інтернатура, очевидно, тебе дуже втомили.

Ірина була подругою Зоряни ще з дитинства. У дівчат було заведено час від часу влаштовувати собі посиденьки до ночі з келихом солодкого вина, масками для обличчя й теревенями про все на світі. Так і зараз, Зоряні захотілося спілкування з Ірцею, яка все розуміла й була справжньою подругою, тому завжди на боці Зоряни.

– Зірко, навіть якщо винна ти, я все одно підтримую тебе. Бо хлопці приходять і йдуть, а з тобою ми давно знайомі, – дзвінко сміялась Ірця, промовляючи таку очевидну афірмацію їхньої багаторічної дружби.

Згадуючи це, Зоряна мимоволі всміхнулася. Попрохала Славка підвезти її до найближчого супермаркету, щоб купити винце і фруктів. Набрала подругу й повідомила, що скоро з’явиться. У відповідь почула лише лаконічне:

– Чекаю! Набереш, коли будеш на під’їзді! Виведу на прогулянку Голді й тебе заразом зустріну!

Тим часом Слава не тямився від гніву. П’ятниця, вечір, він вирішив примиритися, а Зоряна купує вино і їде в гості. А може, не до Іринки, а до Ігоря? Мозок Отелло почав видавати нереалістичні сюжети розвитку подій.

І звісно, Славко не міг змовчати, все озвучив Зоряні. У відповідь отримав лише гнівне й голосне:

– Славо, ти що, здурів?! Ти що, мене геть не знаєш! Мені потрібно щось тобі доводити?!

Вони вже не просто сперечалися, а кричали одне на одного у відділі ігристих вин. Він відчайдушно не розумів її гніву, вона гнівалася через його ревниву поведінку та їдкі саркастичні докори. У підсумку Зоряна гучно запропонувала Славкові піти. І він скорився.

Дівчина швидко вибрала потрібну пляшку, потім перейшла до відділу фруктів і взяла там виноград, декілька груш і апельсинок. А далі не змогла пройти повз кондитерський відділ. Тому придбала там чотири шматочки тортика «Наполеон». Оплативши покупки на касі, повільно вийшла з магазину. Дощ усе накрапав. Славко стояв і чекав її під навісом, одразу біля входу. Мовчки взяв з її рук пакет і тільки коротко мовив:

– Я тебе відвезу. Дощ сильний, промокнеш уся.

Зоряна підкорилася, бо вже втомилася від цих прирікань і скандалів. Чітко пояснила коханому, куди їхати, і замовкла. Їхня коротка поїздка минула в мовчанні. Дівчина скинула подрузі повідомлення, що вже майже на місці. Дощ вистукував свою мелодію по склу. Двірники невтомно відганяли маленькі оксамитові крапельки геть із поля зору. Автівка зупинилася перед Ірчиним під’їздом.

Зоряна мовчала, була втомлена та розчарована їхнім спілкуванням, цими непорозуміннями, взятими нізвідки. Славко був не радий, що все це почав. Адже злощасний одногрупник лишився позаду. А скандал на його честь зіпсував їм вечір. Але молодечий максималізм і гордість заважали обом відкинути зайве та зробити крок назустріч одне одному.

– Добре, я пішла, он уже й Ірця вийшла. Виходь, привітайся! Заодно й переконаєшся, що ніяких мужиків у нас не планується!

Славко не став протестувати й опиратися, схопив пакет зі смаколиками і пішов назустріч Ірині. Зоряна йшла слідом. За подругою із під’їзду вискочив Голді, Ірчин лабрадор. Пес був щиро радий бачити гостей, і дощ, і багнюку. Іринині команди він сприймав як легкий шепіт, на який можна зовсім не реагувати. Особливо йому сподобався новий гість, Слава. Голді скакав і лащився, лишаючи на джинсах хлопця брудні бризки. Зоряна засміялася й мовила весело:

– От бачиш, ніякого Ігоря! Тільки Голді! Неймовірний і дуже ніжний.

Славко й собі засміявся, останні скандальні години видались йому геть не важливими і якимись далекими. Прощаючись, він ніжно поцілував Зоряну й обіцяв забрати її від подруги зранку. З вечерею не вийшло, то, може, вдасться з обідом. Зоряна обіцяла обдумати цю пропозицію.

Його запитання, промовлене холодним безбарвним голосом, вивело Зоряну з полону спогадів. Надворі лив такий самий дощ, як і п’ятнадцять років тому, а листопад віяв на перехожих холодом, вогкістю й передчуттям близької зими. Слава повторив своє запитання:

– То куди їдемо?

Зоряна знову бачила цей знервований, серйозний профіль. Славко з усіх сил старався відмежуватися від неї, будував стіну з ревнощів та недовіри. Але цього разу мовчки, без докорів і саркастичних шпильок на її адресу. І виною тому був зовсім не випадковий хлопець з її оточення, а Зорянин колишній чоловік. От знала ж, що не треба їм зустрічатись! Вона могла сама зустріти колишнього й передати йому сина на вихідні. Але Слава хотів цієї зустрічі, хотів її супроводжувати. У підсумку Ігор був дуже милим і просто розсипався компліментами на адресу колишньої дружини.

Андрієві було байдуже на спілкування дорослих. Упродовж останнього місяця він дуже зблизився зі Славою, любив слухати його оповідки про війну та роботу в лікарні. Та що там, сприймав його як героя. Зоряна була вдячна коханому за те, що він докладав зусиль, щоб зблизитись з її сином. Утім, Андрійко був радий нарешті побути з татом, який рідко виявляв бажання брати його до себе у вихідні.

Тож під час тієї п’ятнадцятихвилинної зустрічі в кав’ярні Зоряна була стримана, ввічлива і здивована такою увагою колишнього. Андрійко тішився нагоді бачити тата, а ще було приємно, що батьки мило розмовляють, а не кричать одне на одного. Славко ж відчув себе зайвим на цій зустрічі. Хоча Зоряна представила його колишньому як свого коханого чоловіка. Ігор був дружнім, хоча не приховував свого захоплення Зоряною. І взагалі, здався Славі лицеміром і слизьким типом.

І от зараз у тиші салону авто Зоряна почувалася самотньо й не могла дивитись на те, як її доктор-любов катує себе сумнівами та ревнощами.

– Знаєте, докторе, я дещо цікаве згадала! – тихо сказала жінка.

– Зважаючи на тон, це щось таке, за що мені має бути соромно, за що я маю просити вибачення, – трохи вороже відповів Славко.

– Аж ніяк. Ми ще тоді з тобою чудово помирились, а той спогад цінний як досвід. Як приклад. Пам’ятаєш, як ти ревнував мене до кожного хлопа з мого курсу?! А я кричала і замість твоїх обіймів їхала ночувати до Іринки?

– Твій колишній – це не просто якийсь сторонній тип! До того ж він усіляко демонструє прихильність до тебе! І на що ти натякаєш, Зірко? Мене покарано? Тебе відвезти до Ірці? – досить емоційно мовив Славко.

– Так, докторе! По-перше, в Ірини тепер троє дітлахів, чоловік, ще й свекруня зараз гостює. Тому наші недомовки та проблеми ми вирішуємо тут і зараз. По-друге, я знаю, що Ігор – геть не подарунок, саме тому він колишній і я не з ним, а з тобою. По-третє, зовсім викреслити його із життя я не можу, принаймні до повноліття сина. Зрозуміло?

Зоряна старалася говорити спокійно, але її голос видавав хвилювання. Вона розуміла почуття Славка, проте їй також було прикро через його недовіру. Славко мовчав, і, здається, це тривало вічність. Аж раптом мовив із запалом:

– Мене просто бісить, як цей тип підлещується до тебе. Ніби ще на щось надіється, на щось претендує!

– А мені байдуже, на що надіється Ігор. Усі його надії марні. І взагалі, він і так відібрав у мене збіса багато часу та нервових клітин! Я не хочу обговорювати його поведінку й хибні надії у вечір п’ятниці! – мовила Зоряна трохи роздратовано.

– Докторе, у нас вільний вечір. Андрійко розважається з татом. А я хочу вечерю, романтичне кіно, поцілунки та масаж ніжок, – мовила жінка грайливо.

Славко дивився на неї серйозно й уважно. Потім його обличчям пробігла тінь усмішки. Бачачи це, Зоряна повільно взяла чоловіка за руку й тихо мовила:

– Коханий, не руйнуймо нашого сьогодення через наше минуле. Я обрала тебе й обиратиму тебе кожного нового дня. І це також залежить від тебе. Не муч мене своєю недовірою, вона безпідставна й образлива для мене.

Славко притягнув кохану до себе й палко поцілував. А потім промовив ледь чутно, занурившись обличчям у її волосся:

– Вибач мені, мала! За останні п’ятнадцять років ти наче подорослішала.

– Так, подорослішала, докторе. Тому скандалу не буде. Але говоритимемо ми дуже багато. А ще вечерю готуєш ти! І масаж! – з усмішкою мовила жінка.

Славко вдавано застогнав. Але душа його співала й раділа такій своїй малій-дорослій Зірці.

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!