РАЙ НА СКЕЛЯХ

Море в уяві Адама зчитувало і відтворювало душу рудої жінки, що з’явилася в його долі нізвідки, а доречніше буде сказати – з морської піни. Так, саме в морській піні побачив її вперше: купалася неподалік скелястого берега, в тому місці, де глибина сягала кількох десятків метрів. На обличчі незнайомки була маска для плавання. Такою ж користувався і він, Адам, тому відразу збагнув, чому завмирає на хвилях обличчям донизу ця відчайдуха. Їй, як і йому, відкривалася дивовижа підводного світу, що його не потривожила людина. Не міг дочекатися, коли зустрі­неться з відчайдухою віч-на-віч, адже обов’язково пройде повз нього єдиною стежкою вгору.

Того ранку жінка не поспішала розлучатися з морем. Білизна її шкіри, яку пестили зеленкуваті хвилі, так привабила Адама, що його очі жодної миті не гуляли деінде. Адам навіть утратив відчуття часу, що його поглинуло...