ПРО ЧОРНОГО КОТА І НЕ ТІЛЬКИ

(Продовжння)

Ярина похмуро втупилася поглядом у яскраву сторінку журналу, де подавали рецепти, що треба робити, аби сподобатися рідним свого хлопця. Дівчина якраз дійшла думки, що їй цілком можна писати власну статтю. Із попередженнями, чого аж ніяк не треба робити.

Першим пунктом у її порадах було б: «Не лазьте на очах тих родичів на дерево по кішку. Справжні юні леді в такому разі викликають службу порятунку чи, можливо, поспіхом починають розшукувати справжніх юних джентльменів, щоби вже ті повправлялися у фізкультурі. Чи хоч не пояснюють кішці вголос, якої вони цієї миті думки про всю родину кошачих, враховуючи всіляких ягуарів та царів звірів».

Але ж Ярина була не винна, що потрібного їй чорного кота, якого вже встигла охрестити Тінню Другим, занесло на розлогий каштан посеред двору, де він застряг. Глібко, вкрай задоволений, що кота пощастило знайти так лег...