ПРИНЦ У МАШИНІ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Тепла ніжна мамина рука торкається мого волосся. Час прокидатися. А чомусь не хочеться. Я ще в казковому сні. Так прагнеться чогось несподіваного. Потягаючись, хапаю долонею повітря, а очі не розплющуються. Тепленько було під ковдрою в ліжечку. Я ще й досі в полоні казкових снів.

Матуся кличе снідати. У кухні витає аромат смачненького омлету. Яке це щастя, що в мене така чудова ненька! Вона любить мене до нестями. Мама, всміхаючись, говорить, що в нас гості хазяйнують за вікном. І справді, на кущі калини вправно працюють червоні кульки. Із ягідок виймають сердечка-камінчики й ласують ними. Цьогоріч я їх уперше побачила. Які ж вони красиві – червоногруді снігурі! Під кущем після сніданку червоні цяточки – ніби краплинки крові. Бач, як добре, що бабуся Світлана посадила калину, коли народилася моя мама. Кущ розрісся, гарний в усі пори року. Навесні, коли зацвітає білим, ніби наречена у фаті, а восени причаровує гронами, червоними та великими. Взимку кущ калини особливо гарний. Довкола біліє сніг, а червоні кетяги палахкотять, мов ліхтарики, приваблюючи до себе пташок. Кущ калини став схожим на новорічну ялинку. Метушливі снігурчики в червоних фартушках пораються біля ягід.

Матуся проводжає мене до хвіртки. Цілую неньку, махаю рукою і поспішаю до школи. Ніби за помахом чарівної палички, полетіли білесенькі сніжинки з неба. От і несподіванка від матінки-природи. Вони не падали, а легесенько кружляли в таночку. Сніжиночки, немов маленькі принцеси, виводили свій танець. А вітерець-пустунень ганявся за ними, дмухав на них, то підіймав, то відштовхував убік. Хотів порушити ритм танцю. Так хотілося зранку чогось казкового, а казка сама крокує поруч зі мною до школи. Що чекає мене ще сьогодні? Куди помандруємо на уроці: чи в королівство Префікса, чи за моря-океани? Як добре, що про мене всі дбають: і бабуся, і матуся, і дідусь.

А що ж мені зробити, щоб моя мама потрапила в казку? Часом ненька буває сумна і говорить, що життя – це така річ, яка ставить запитання, на які потрібно самому шукати й давати відповіді чи постійно відгадувати загадки, розв’язувати задачки. Що мені зробити, щоб і в її життя завітала казка? Вечорами, коли ми з мамою читаємо книжки, у казках принц приїжджає на білому коні. А де ж мамин принц? Як мені хочеться, щоб за помахом чарівної палички і моя мама світилася щастям, а наша сім’я стала повною, у мене б з’явився тато. Тоді б я точно повірила в дива.

Життя, життя... Лише запитання, де шукати відповіді?

Вечір. Холодний зимовий вечір. Пустун вітер вигравав на електричних дротах, наче на струнах. Він так захопився, що дроти не витримали. Скрізь темрява. Немає світла. Зайшла бабуся і принесла свічки. Слово за словом, і ми поринули в далеке минуле бабусі. Вона згадала своє дівування, як ворожили, як щедрували. А ще згадала, як її мама Палажка вишивала у світлі каганця рушники. Тоді рушник був обличчям оселі й господині. А ще казала: «Хата без рушників – що сім’я без дітей». Тоді хоч би яке вбоге життя судилося господарям, а все ж усюди квітчасті рушники прикрашали оселю. Здебільшого на рушниках були орнаменти птахів, тварин і дерев. Це стверджує, що наші предки обожнювали природу. Рушники із зображенням голубів, півнів, коней були оберегами, які захищали людей від злих сил. У нашій хаті ікони покриті рушниками, які і я вишивала. Їх називають божниками, покутниками. Якщо ікона не покрита рушником квітчастим, то не можна до неї молитися, молитви казати. Рушники не лише вишивали, а ще й ткали тільки в «жіночі» дні. Рушник можна порівняти з піснею. Без рушника, як без пісні, не обходяться події, пов’язані із життям. Весільний рушник кожна дівчина вишивала сама. Вишивала його на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами.

– Я тобі покажу свій скарб, який схований у моїй скрині.

Мені було цікаво слухати й уявляти, якою ж була моя бабуся в молодості. Що довше житиме бабуся Світлана, то більше мудрості й душевної теплоти вона вкладе в наші з мамою серця.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!