ПОСПІШНЕ РІШЕННЯ

Перед тим батьки молодого подарували бабцину квартиру синові, зробили там ремонт. Словом, ішлося не тільки про весілля, а й про те, що молодята мають де жити і мають куди принести свого малюка, коли він народиться. І це справді розумні думки та правильні вчинки. Бо ж навіть пташки спочатку в’ють гніздо, а потім уже дбають про потомство.

Що ж, молодята вирішили не опиратися з тим весіллям. Батьки відгепали чималеньку суму, запросили своїх, наробили купу фотографій, зняли відео, навіть те, що не було запрограмовано у святкуванні.

Бо сталося так, що на весіллі їхній солодкий синочок чи то під шафе, чи з якогось іншого дива почав підбивати клинці до подруги нареченої.

– Слухай, колежанко, ти така приваблива! От народиться в мене син чи донька, дружина буде зайнята дитиною. Я залишусь сиротинкою без уваги. А ти вділиш мені трішечки уваги, га? – допитувався молодий, гладячи подругу вздовж попереку й переходячи вниз.

Подруга була не проти, бо молодий їй сподобався: вона завжди шаленіла від військових і від погонів, вважала чоловіків у формі «обалдєнними» і тихо заздрила подрузі, що та вихопила собі такого «мужчинку», що вже чекає від нього дитину і вже має куди переїхати! (Про відремонтоване помешкання також дізналась, найімовірніше, від нього.) Якщо чесно, то завжди зневажливо ставилась до подруги-молодої, вважала її задрипанкою, сірою мишею, невдахою, якій неабияк поталанило. Це так було позаочі, а протягом останніх років завжди бігала з нею то в кіно, то на танці, то до неї додому. Бо мама молодої добре готувала, то та подруга-зрадниця часто залишалась на обіди й прихвалювала наїдки, а сама нічого в гості не принесла жодного разу, навіть буханця хліба… 

Отже, застукала їх молода, вчинила скандал, влаштувала розбір польотів. Багато що з побаченого і «застуканого» виявилося правдою. Наречений і справді мав якісь сентименти до молодої особи, поки його дружина переживала токсикоз, перепади настрою та інші принади першого триместру вагітності. Мав і до інших, але про це ніхто не знав…

– Щебечете, голубочки? – молода кинулась на подругу, вчепилась їй у патла, почала ними трусити. З волосся подруги посипались шпильки і стразики, полетіло жмуттями волосся.

– Дівчата, припиніть! Ти все не так зрозуміла! Тобі не можна хвилюватись! – молодий кинувся їх розбороняти, приводив до тями свою новоспечену дружину, але емоцій уже було не спинити.

– Все я правильно зрозуміла! Не дурна і не сліпа я, «ко-ха-ний»! Повстидався би! Отак на людях! На власному весіллі! Навіщо весь цей цирк?! – заводилась на емоціях вагітна молода.

Позбігалися гості. Хтось почав знімати все на телефон. Наші люди таке уміють насамперед – не допомагати, не розбороняти, а робити собі з чужої драми «прикольні відяхи»… І то вже якась хвороба – те фільмування! Хоча з натовпу вийшов якийсь старший пан, акуратно відтягнув молоду від причмеленої подруги й посадив на крісло. Молодий витирав серветкою пляму на штанах, подруга погоцала на своїх високих підборах у вбиральню наводити лад зі своїм волоссям чи з тим, що залишилось від дорогої салонної зачіски…

Повітря в залі аж іскрилося від емоцій. Музика перестала грати, припинили доносити наїдки та напої, хтось чемно відкланявся і поквапливо пішов додому. Більшість залишилась, аби додивитись (чи й дофільмувати), чим закінчиться сімейна драма новоспеченої родини.

Кермо в руки взяла мати молодого. Вона завжди чудово вміла володіти своїми емоціями, була рішуча й організована:

– Дорогі гості, родичі, знайомі! Прошу всіх за стіл! Офіціанти, несіть десерти!

Знову почала грати легка музика, якийсь вальс; увімкнули світлові вогники, які застрибали залом. Молода сіла на своє місце і взялась пити воду, яку їй принесли. Молодий підсів до неї і щось почав пояснювати. Якось зі серединки на половинку доперли ту забаву до кінця.

Свекруха сподівалась, що цим «непорозумінням», яке виникло на весіллі, усе й закінчиться. Їхній син поїхав на службу, невістка оселилась у новому помешканні. Наче все владналося. А за тиждень після грандіозної дефіляди невістка подала на розлучення.

Отакого свекруха вже не могла стерпіти! Вона вважала молоду невдячною, хоч і дуже себе стримувала, зважаючи на стан невістки, майбутньої матері. Кілька разів приходила, просила забрати заяву. І тут пішли в хід шипіння, напучування, переконування – нічого не спрацювало. Навіть «бесіди» зі свахою не дали гідних, на її думку, результатів!

У молодої жінки народився гарний хлопчик. Ім’я йому обирали молода мати та новоспечена бабуся. Назвали Григорієм. Свекрусі дуже не сподобалось, бо її внук мав називатись чи то Родіон, чи Едвард…  Своєму синові вона нічого не повідомила – він уже будував плани з тою подругою, яку спокушав на власному весіллі.

Ще довго дві родини з’ясовували, кому має належати те помешкання, яке батьки молодого подарували на весілля.

– Очевидно, там житиме ваш онук, дорога сусідко, а робити весілля – то було поспішне рішення чи й узагалі непотрібне, – якось так спокійно промовила старша пані з квартири навпроти, якій свекруха пожалілась на несправедливе життя.

Сусідка чудово знала «того малого», свекрушиного сина, якого змалечку розпещували, купували йому дорогі цяцьки, всюди його возили, потурали йому – от і виріс такий упевнений у собі, атракційний, ефектний, залюблений у гарне життя! Добре, хоч військова служба дисциплінує його! Про це також подбала матуся, віддавши свого одинака у військову академію, адже знала, що ця спеціальність виховає з нього справжнього чоловіка. Що ж, якщо й не справжнього, то майже справжнього.

Григорій підріс, став таким гарним, допитливим. Якось гуляв із мамою на дитячому майданчику. Повз них перейшлась пара, чоловік повернувся: впізнав свого сина, але його за рукав смикнула дружина, про щось кажучи.