Долі людські
Олексик прикривав маленькими рученятами личенько, долоньки розвозили брудні патьоки аж до бороди, яка здригалась від плачу. Коли побачив у маминих руках довгі батоги кропиви, заплакав іще дужче:
– Нє! Нє. Ліпсе бий, лис не клопива!!!
Трирічна дитина стояла й чекала екзикуції, про втечу не могло бути й мови – кара наздожене ще більша. Дитину трусило від страху – шкірочка на руках їдко пектиме весь день, бо кропива пропече до кісточок, особливо коли нею шмагати.
– Тебе мало вбити за таке, бандите малий, убійнику, кате! – мама немилосердно шмагала свою крихітку старою кропивою, поки малий замертво не впав на землю.
– О, воно придуритись уже відтепер уміє, – мама кинула на бліде личко гілку трави, отої, що пече.
Олексик уже не плакав, зрозумів, що його тут ніхто не любить і на сльози не реагуватиме....
Читайте усі приховані історії з життя за 1 грн
Газета "Життя" онлайнЯкщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter