ПОДАРУНОК ІЗ ТОГО СВІТУ

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

Зоряна ГРАБАР

19 листопада 18:57

487

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Історії з життя

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Прокинулася від того, що хтось легенько постукав у шибку. «Хто б це міг бути?» – подумала Ліля. Син спить у своїй кімнаті, чоловік додивляється вранішні сни поруч із нею. Відслонила фіранку – надворі біліло від снігових заметів, аж очі засліпило. Середина зими, тож не дивина, що засніжило-замело все навкруги. Вийшла на вулицю. Ані живої душі, лише сніг мерехтить-поскрипує під ногами. «Наснилося чи примарилось?..» – здивувалася Ліля і вже хотіла було зачинити двері, аби холод не заходив у помешкання, як раптом її погляд наштовхнувся на таке… Що жінка не повірила власним очам… У неї сьогодні день народження. Найсумніший день народження в житті, бо святкувати доведеться без близької людини – матері…

…Її мати була справжньою життєлюбкою. Хоч які б ситуації траплялися в житті, зустрічала їх із незмінною усмішкою, рідко коли засмучувалася, ніколи не опускала рук. Тож коли довідалася про те, що в неї пухлина, заспокоювала і доньку, і всіх своїх родичів: «Люди добрі, я прожила немало, різне було в моєму житті: і турботи, і тривоги. Але було й багато добра і світла, тож не розумію, чому ви похнюпили носи, впадаєте у відчай. Дай Боже кожному прожити стільки, скільки прожила я…». Складну операцію, яка тривала понад п’ять годин, перенесла стійко. Отямилась після наркозу й усміхнулася своїм рідним, які були поруч, – навіть у такій ситуації не втрачала оптимізму та віри в краще…

А як мати згодом танцювала, коли почула в парку гучну музику. Віддавалася танцю, забуваючи і про роки, і про страшний діагноз, який їй поставили… Часто розповідала, як у молодості на одному весіллі перетанцювала всіх і виграла приз – ящик шампанського. Була пенсіонеркою, дуже ще хотіла працювати, але не могла знайти роботу.

– Чи ви маєте намір жити вічно? – запитала-вколола колишня колега, здивувавшись, що жінка ще жива після такої складної операції.

Неприємно занило біля серця, сльози підкотилися до горла, але стрималася, з незмінною усмішкою промовила:

– Житиму стільки, скільки відміряв мені Господь…

Тож усю увагу, любов віддавала рідним: готувала смачні сніданки-обіди-вечері, водила онука у школу, а коли мала вільну хвилину, хоча таке було рідко, бо зазвичай усе горіло в її руках, прогулювалася з рідними мальовничими парками міста.

Минав час. Усі сподівалися, що хвороба відступила, що тепер усе буде гаразд, але…

– Вашій мамі залишилося жити не більше ніж місяць. Це справжнє диво, що вона досі жива, бо з таким діагнозом… Ваша мама не раз приходила до мене на огляд, я не міг сказати їй правду… – почула гіркий вирок онколога. Земля похитнулася під ногами, все навколо попливло…

– Жіночко, опануйте себе, вам і так пощастило, що мати прожила стільки часу після операції…

Як повертатися додому, як сказати невтішну правду, як втамувати крик, що застиг у грудях і не дає жити, дихати, думати про майбутнє?..

А ще на День вчителя мати, яка ледве вже пересувалася, пішла на базар і придбала Лілі подарунок, щоб привітати доньку з професійним святом. Додому поверталася, з кожним кроком тамуючи біль у старечому тілі. То був останній день, коли жінка ще могла вийти на вулицю. Згодом – повільне згасання…

…Було вкрай важко переносити її відсутність, боліло від пустки, від тиші, від холоду в кімнаті, де мати проживала свої останні дні. Ліля впала у відчай, не могла змиритися із втратою. Наближався Лілин день народження – день, коли мати завжди куховарила, варила, пекла, щоб уродини доньки були незабутніми для всіх. А цього разу – тиша… Суцільна тиша й біль, які не минають ані на хвилину.

– Мамо, якщо є щось з того боку буття, дай мені знак, повідом, що ТАМ тобі добре… – прошепотіла пошерхлими вустами Ліля, сльози підкотилися до горла.

…Прокинулася від того, що хтось легенько постукав у шибку... Вийшла на вулицю. Ані живої душі, лише сніг мерехтить-поскрипує під ногами. «Наснилося чи примарилось?..» – здивувалася Ліля і вже хотіла було зачинити двері, аби холод не заходив у помешкання, як раптом її погляд наштовхнувся на таке… Що жінка не повірила власним очам… Серед заметів снігу, на невеличкій оазі розталої землі квітнули… живі першоцвіти, які посадила покійна мати. Усупереч морозам, снігам і всім законам життя. Сльози раптом висохли на обличчі Лілі, а мозок пронизала одна втішна думка: «Це любляча душа моєї матері на мить повернулася з того світу, щоб привітати мене з днем народження…».

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.