ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
500Рана сьогодення
Вітер. …кому треба нині вмерти? (Вітер міцно хапає Смерть за кістляву руку і веде у поле. Там під самотньою сливою дві лавиці, на яку вони й сідають. Бо липень і спека, а їм є про що поговорити.)
Смерть. Він мій! За три тижні до нашої зустрічі він уже знав про це. Ось чому прощався із друзями, коли їхав на фронт. Друзі розраджували, але Роман знав, що сам не приїде, що його привезуть… жартував гірко…
Вітер. І яка тобі з нього користь? За ним заплаче сестра і маленька небога; батьки залишаться сиротами… йому вже не болить, а вони до кінця своїх днів будуть знедоленими сиротами…
Смерть. Повір, дуже не хочу, щоб такі молоді помирали. Але їхня смерть живить мене. Молоді невинні душі такі насичені, такі смачні! Якщо я їх не коситиму, то помру сама… Тобто стану старою і огидною… Ніхто й не озирнеться…
Вітер. Справді, отак глянеш на тебе, то й закохатися можна, ти така розкішна молодиця!
Смерть. Саме тому я маю чималі успіхи, особливо в часи зневіри, смутку, брехні та несправедливості. Ех, люблю зазирати через плече…
Вітер. Там, на фронті, я щосили гнав тебе у спину, але ж ти вперта… косиш своїх і чужих…
Смерть. Вони тепер усі мої! Так, я зухвала і вперта. Маю таке хижацьке призначення – забирати з собою. Старі мусять іти, але вони нецікаві. Сам розумієш: померти старим – це природно, до того ж іноді доводиться чекати роками. А молодий і здоровий в бою РАЗ – і він мій!
Вітер. Ти ж добре знала Романа ще змалечку!
Смерть. О, так! Я пильнувала його ще в колисці. Він мав померти тоді, але мама видерла Ромчика з моїх рук. Він був таким хворобливим і делікатним, таким смертельно-апетитним!
Вітер. Але ж потім, коли змужнів, ти постійно заздрила йому і вбивала стосунки з дівчатами… Навіщо?
Смерть. Він був гарним і добрим – то правда. Багато не говорив, більше слухав. Мав кількох друзів і ніяк не міг одружитися… бо, на жаль, виявився глибоким однолюбом. Коли його друзі вже бавили первістків, Роман безтямно закохався в одну корисливу красуню. А він інакше не вмів – довго заходив у стосунки і ще довше виходив із них… отак його «наречена»…
Вітер. Так, вона йому дуже подобалась. А потім поїхала на заробітки… Роман довго на неї чекав… А я гнав її щораз у спину, бо вона таки любила вітер і сама була як та повітруля…
Смерть. Міг же поїхати до неї, але не захотів. Поки виношував у серці тріснуту невзаємну любов, інших дівчат чи жінок не бачив.
Вітер. Файний був парубок. Дівчата на нього заглядалися…
Смерть. І дівчата, і досвідчені жінки, Вітре! Після тридцяти, наближаючись до віку Христа, він був особливо привабливий, навіть для мене… Я довго вагалась, але…
Вітер. Невже у тебе є почуття, Смерте?! Ти здатна закохуватись?
Смерть. Авжеж! Я дуже темпераментна і влюблива… До того ж я така сентиментальна і сльозлива!
Вітер. То чому ж ти не дала йому другого шансу за пів року до свого приходу? Адже Роман знову закохався… і міг поїхати на заробітки…
Смерть. Одного ранку я нашепотіла тій дівчині, щоб вона не хотіла Романа і не будувала з ним жодних стосунків. Так, він просив мене познайомити його з Оленою, казав, що жити без неї не може. І не склеїлось! Я не захотіла, щоби дівчина стала молодою вдовою. В неї інша дорога…
Вітер. Шкода, що Роман не залишив на цьому світі дитинку…
Смерть. Ти не знаєш усієї правди, бо літаєш світом і не зважаєш на дрібниці, на знаки…
Вітер. Зізнавайся, спокуслива сучко!
Смерть. Що ж, за сучку не ображаюсь, бо трактую це як комплімент… Тоді слухай уважно. Це сталося понад два роки тому, тямиш? Роман ходив на роботу і був самотній, як бузьок. У сусідстві жила собі Ліля. Майже ровесниця Романа.
Вітер. Пригадую, вона пішла від чоловіка, прихопивши своїх дітей…
Смерть. Так, хоч з юних літ нічого особливо не вміла, як варити їсти і бігати з кавалерами…
Вітер. З її хлопчиком сталась велика біда. Але правдами-неправдами Ліля врятувала синочка.
Смерть. Так, бо цей бідний малюк уже був майже мій… Якби ж ти бачив, Вітре, якими всемогутніми стають жінки, коли йдеться про їхніх дітей у моїх пазурах!!!
Вітер. Через це чоловік і покинув її, бо вважав, що не впильнувала…
Смерть. Хотів піти і знайшов причину, бо збагнув, що врятувати синочка не вдасться. Але Ліля прийшла до мене, пильно глянула в очі, і я віддала їй сина.
Вітер. Забалакались ми. То як це стосується Романа?
Смерть. Так, що Ліля опинилась сама з дітьми без грошей і підтримки. Вона ніколи й ніде не працювала. Приїхала до батьків у село. Молода, хвацька, без чоловіка. Тоді вона здружилася з Романом. І він був не проти. Бо ж Ліля – жінка досвідчена, а Роман іще був романтиком. Дуже привабливим і самотнім романтиком.
Вітер. То вона посвятила його в лицарі?
Смерть. Так, вона. О цій порі Ліля вже запізналася з іншим Романом. Ліля вперто шукала собі чоловіка, а своїм дітям – нового батька. Той Роман їй не надто й подобався, але вона все зважила і переконала його своїми жіночими чарами… та й героя нашого змогла переконати… Знаєш, це дуже зручно, особливо в інтимні моменти. Можна ж і обмовитись…
Вітер. Вона не обмовилась.
Смерть. Ні, але визнала того, іншого Романа. Не нашого героя-романтика. Знаєш, бо з героєм непросто, а той погодився всиновити її діточок…
Вітер. І свій офіційний шлюб із Романом вона закріпила спільним сином. Хоча те дитя й народилось не завчасно…
Смерть. Поки новоспечений чоловік працював і оформляв документи на дітей, Ліля мешкала з батьками і проводила довгі вечори в задушевних бесідах із героєм Романом… він їй усе ж подобався, та й вона йому була небайдужа.
Вітер. Якось, пригадую, я перестрів їх за селом. То була не просто дружба…
Смерть. Отож…
Вітер. Очевидно…
Смерть. Жінка чудово знає, від кого в неї дитятко. Ліля виїхала з чоловіком і трьома дітьми до Канади. Друг Роман пішов на фронт і невдовзі там загинув. Він уже ніколи не дізнається, що цей хлопчик – його син. Та він би й так не дізнався… бо ж у цього малятка є батько, в них усе добре…
Вітер. Що ж, я розвію цей смуток світом! Вічна слава герою Роману! Тепер він – Божий воїн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
450
