НЕВИШИТА ВИШИВАНКА

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

Поміж рудої трави, що її висушило за літо пекуче сонце, синіми зірочками розсипалися волошки. Вони все ще не втратили свого кольору, хоча впродовж тривалого часу їх тріпали поривчасті суховії, вкривало залипистою пилюкою і поливали дошкульні дощі. Ніжні квіти виявилися незламними перед сильними природними стихіями, вкотре доводячи, що фізична перевага – це ще не запорука перемоги. Можливо, і ми так – вистоїмо, незважаючи на все?..

Незважаючи на зневіру, яка нерідко полонить думки, незважаючи на втому, що охоплює не лише тіло, і незважаючи на нестерпні страждання від численних людських втрат та усвідомлення того, що вони невідворотні, що оті гарні, зовсім юні та зрілі наші діти приходитимуть до нас лише у згадках та в болісних снах…

Не хотілося б використовувати часто вживане порівняння, але воно в цьому разі найбільш підхоже. В Андрія очі – ніби ті волошки. Такого ж...

Дякуємо!