ПІАНІСТКА – І ТІЛЬКИ

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

Як там пишуть у таких випадках? Згадала: «З етичних міркувань імена та прізвища в цій історії змінено». Та й не пам’ятають очевидці всієї правди, навіть коли б і хотіли згадати колишніх сусідів.

У тому дворі, де мешкала баба Вірка зі своєю донькою, вже немає старожилів. Нові навіть не чули про них, а в їхньому помешканні, що на першому поверсі, давно облаштували якусь мінізаповзайлівку, де готують «гарячі собачки». Там, де в бабки Вірки було вікно, тепер вітрина для покупців. А там, де в Марії стояло піаніно, тільки гудуть холодильники, напаковані сосисками, соусами й булочками. Нема там більше вишуканої музики. Навіть стіни вже не ті – довелось їх перетягнути й побілити після попередніх власників.

Тільки одна сусідка, яка мешкає тут уже четвертий десяток років, може пригадати щось (фрагментарно) про отих двох дивних жіночок, які тулилися в крихітному приміщенні. Бо ж назвати це «помешканням» якось не клеїться. Була там така собі кухня неправильної форми, довга, як трамвай, кімнатка і ота темна кімната, де баба Вірка примудрилась прилаштувати бодай мінімальний санвузол.

Так вони й мешкали все життя: баба Вірка та її єдина донька Марія. Баба не цуралась ніякої роботи, а от її доня завжди літала десь у хмарах. Літала тоді, коли не розучувала нових партитур. Бувало й таке, що до Марії приходили якісь співачки, і тоді весь внутрішній дворик наповнювався граційними і технічно складними мелодіями та гучними оперними руладами. Сусідки не перечили – співачки траплялись нечасто, та й співати вміли. А баба Вірка після кожного такого візиту виходила у дворик і хвалилась майстерністю своєї Марійки. Сусідки головами кивали, хоч і не дуже щось тямили в усіх тих технічних моментах. Та й не всяка музика їм подобалась.

– Зіграла би твоя Марійка якусь народну пісню, – пропонувала сусідка згори.

– Моя Марійка грає за нотами непрості речі. Вона знається з поважними людьми й обертається у високих колах, – хвальковито відповідала баба Вірка, підносячи мітлу чи якусь іншу річ, яку тримала в руках, завжди чимось зайнятих.

Про те, що Марія і за холодну воду не береться, знали всі. Не вміла баби Вірки донька НІЧОГІСІНЬКО! Нічого в побуті вона попросту не робила, відколи себе пам’ятала! І провина в цьому не її, а таки мамина. Марійка із сусідами віталась, бо ж була культурною й оберталась у високих колах. Але це все, що вона собі дозволяла в побуті, адже не говорити ж із бабцями про арії з італійських опер? А про пиріжки чи ціни на продукти вона й не могла говорити, бо нічого в цьому не тямила – жила на своїй музичній орбіті.

Позаяк баба Вірка виросла в бідній багатодітній родині, то роботи не боялася. Втрапила до міста після війни. Кажуть, познайомилася з якимось хлопцем та й народила від нього Марію. Чи сама не хотіла заміжжя, чи, може, то він уже був одружений – ото вже точно не скажу вам, бо не знаю. Та вже як сталося, та й залишилося – виховала баба Вірка свою Марію самотужки. Своїй єдиній крихітці-кровиночці не побажала такої долі, яку сама пережила і від якої не мала куди втекти. Поневіряння чужими кутками і непевнми заробітками спонукали її твердо влаштувати Марійчине життя без усього цього побуту, скрути й нудного існування.

Ось чому Марійка у свої сорок п’ять не вміла варити, прасувати, ніколи не прибирала, не купувала продуктів – не робила нічого, крім вправлянь на фортепіано. Щоправда, Марія грала дуже добре, адже увесь свій вільний час віддавала музикуванню, особливо технічно складним партитурам. Через це її любили й поважали там, у тих високих колах. Завдяки цьому вона добре заробляла і віддавала мамі частину грошей. Чималі суми йшли на дороге і гарне взуття, імпортний одяг і масажистку. Довге висиджування за інструментом також потребувало корекції спини, а високі кола цінували дорогу й вишукану зовнішність.

Бабі Вірці яко матері-одиначці держава дала ту нещасну комірчину, куди вона з малою ще тоді Марійкою і переїхала. Тішилась, що має свій куток і що може купити туди бодай свій посуд, а не їсти з чужих баняків та позиченими ложками. Доньці своїй придбала зручне ліжко, гарну постіль, щоби її талановита доця добре спала. Сама ж баба Вірка звідкись приперла старий диван, який скрипів пружинами, як «Титанік».

Та якось так склалося, що раптово баба Вірка захворіла і невдовзі померла. Для Марії то був справді шок і кінець безтурботного життя. Ніколи раніше її мама не скаржилась і не хворіла, а тут якось так згасла, як свічка…

Марія довше затримувалась у центрі. Довелось піаністці харчуватись у їдальнях, потім – у піцеріях. Благо, хоч гроші на це в неї були. Чи хотіла вона вчитися готувати щось самотужки? Жартуєте? Авжеж, ні! Не хотіла, не вміла і не збиралась! Як і раніше, увесь час вдома вона музикувала або акомпанувала співачкам. За мамою дуже тужила, але що вже тут зміниш? Нікого до хати не хотіла приводити. Навіть послугами хатньої працівниці не хотіла користуватись. Марія й так не була говіркою, а після смерті мами замкнулась – навіть із сусідами віталася не завжди. Сусідські бабці проводжали її співчутливими поглядами, але їй того й не треба було.

Десь за рік самотнього життя почались у Марії свої дивацтва. Дуже вона вдарилась у релігію. Та й то так сильно вдарилась, що почала хреститися перед пам’ятниками і тоді, коли у браму заходила. Такий ритуал щоразу відпрацьовувала й перед тим, як переступити поріг власної комірчини.

Її дивацтва вже почали помічати й на роботі. У високих колах не бракувало дивакуватої богеми, але щоб отак хреститися перед кожним порогом – про це зробили зауваження керівництву. Аби не викидати талановитої піаністки із творчих кіл, вирішили більше давати їй роботи вдома. Та й солістки мали змогу позайматися у Марії приватно. До того ж жодного разу Марія не акомпанувала чоловікам-солістам! Такого в її п...

Дякуємо вам за передплату газети онлайн