МІСЦЕ СИЛИ

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

У просторій кімнаті Марусиної бабусі все життя стояло велике тристульчасте дзеркало. Йому було майже стільки ж років, як і самій бабусі. Цей шедевр післявоєнної моди звався трюмо. На ньому стояли дорогі бабусиному серцю речі: іконка Божої Матері, пожовкла весільна світлина з дідом, ладанка та квитанції за електроенергію.

Але найбільше маленьку Марусю завжди зачаровувало те дзеркало. Вона обережно повертала стулки одну до одної і вдивлялася у безкінечну галерею відображень. Там, за галереєю дзеркал, Маруся уявляла дивний, казковий задзеркальний світ, де вона сама була справжньою принцесою – у бальній сукні, з діадемою на голові. Бабуся ж тільки сварилася, бачачи на дзеркалі нові плями від Марусиних допитливих пальців.

Взагалі-то, дівчина любила приїздити в село – зазвичай це траплялося у вихідні або свята. У великій кімнаті накривали святковий стіл: у горщику диміла картопля з печі, в лоточках тремтів холодець, блищали щойно винесені з погреба хрусткі солоні огірки. А ще Маруся любила свою бабусю, хоч іноді трохи її побоювалася. Бабуся була невисокою, худенькою, з вузлуватими натрудженими руками і з небесно-блакитними очима, що світилися з-під святкової червоної хустки, немов у молодої. За стіл сідали родичі, діти, онуки – було голосно й весело. Бабуся, сидячи на чільному місці, підіймала першу чарку і промовляла:

– Дякуємо Господові, що дожили до цього року! Дай, Боже, дожити й до наступного!

А пізніше, коли було достатньо з’їдено-випито, дорослі затягували безкінечні, як степ, пісні. Бабуся заплющувала очі й гарно, дзвінко, першим голосом виводила: «Цвіте терен, терен цвіте…».

З плином років Маруся приїжджала до бабусі дедалі рідше. Її доросле життя було заповнене вщерть важливими справами. Минали вихідні, свята. «Наступними вихідними неодмінно заїду», – думала Маруся і бігла вперед бадьоро та швидко, не зупиняючись ні на хвилину. Бувало, перечіплялася, падала... Та нічого не вдієш – таке життя. Підводилася й бігла далі.

Тепер у Марусі вже й власна сім’я: чоловік наче непоганий, синочок підростає. Все – як у людей. І нічого, що чоловік завжди повертається пізно і часто від’їжджає – така вже робота. А вона, Маруся, впорається. Вона сильна.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.