ПЕРЕДУМАЛА

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Ступала босими ногами. З незвички шкіра аж палала, поколота стернею. Та навіть не відчувала того. За сльозами світу не бачила. А в грудях крижаною брилою застигав відчай.

– Отак, значить, ти зі мною? – шепотіла потрісканими губами й хиталася з боку в бік. – Побавився, натішився і – до іншої? Не буде того! Не дозволю!

Дійшла до узлісся. Важко нахилилась до землі. Ось вона – рослина заповітна. Колись її бабця-знахарка наказувала, щоб навіть не торкалась цих чорних ягід. Але тепер Галина доросла жінка і добре знає, що відвар із коренів та листків беладонни може звалити з ніг ще й не такого бугая, як Славко…

Виколупала ножем декілька рослин разом із коренем, поклала в торбинку, зняла рукавиці й пожбурила їх у зарості хмелю. Ось так! Хижа посмішка застигла на обличчі. Люто блиснула очима й погрозила комусь невидимому кулаком.

– Знатимеш тепер, як ходити до інших! Нікого не кохатимеш більше! Скільки разів казав, що я найкраща, єдина… А сам зрадив мене! Проклятий! Пропади ж ти пропадом!

Викричалась і пішла похитуючись, немов п’яна. Ноги боліли. Горло від спраги судомило. А в грудях ворушилось кубло отруйних змій. Краще б Славко не тривожив того гаддя… Хай би він узагалі ніколи не з’являвся в її житті…

Позаду щось заторохтіло. Зійшла з дороги. Повз неї проїхав старий однокінний віз.

– Добрий вечір, Галинко! – хрещений батько зупинив свого коника і прикипів до неї уважним поглядом. – І звідки ж так ідеш?

– Трави збирала…

– Добре діло, – хитнув головою. – Сідай, доню! Чого ноги бити? Он які подерті! Чи ж немає в тебе взуття, що боса ходиш?

– Бабця колись казала, що так від землі силу береш.

– Бачу, скільки набрала, – похитав головою. – Аж кров сочиться.

– Із ніг – нехай. Аби не із серця…

Старий ураз притих. Задумано подивився на похресницю. Ставна, вродлива, хоч картини пиши. А долю нещасливу має. Перший чоловік пив несамовито і бив її, аж доки не сконав у стічній канаві, хильнувши зайвого. А другий – молодший на декілька років Славко – пожив два роки без сватання і весілля, а коли народилась дитина, то чкурнув до іншої.

Мучиться Галя. Аж на виду змарніла. І немає кому за неї вступитися. Батьків давно на світі немає. Родичі далеко. Залишився тільки він – хрещений. Та що може вдіяти? Оце якось, декілька днів тому, перестрів того лобуряку на вулиці.

– Де тільки твоє сумління, хлопче? Чи Галя іграшка, щоб отак потішитись і жбурнути під ноги?

А Славко глянув і розреготався на всю горлянку:

– Дядьку! Чого ви в очі мені стрибаєте? Хіба я щось обіцяв Галині? Було, та й минуло. Навіщо згадувати?

– Я б тобі зараз натовк пику, якби був хоч трохи молодшим! – потрусив йому кулаком під носом.

А бісів син аж навпіл від сміху склався.

Вилаяв скотиняку на чім світ стоїть і пішов. Що ж тому здоровилові зробиш? Варто було б йому лише мізинцем штовхнути, і старий на порох розсипався б…

Важко зітхнув, згадуючи ту неприємну розмову. Знову на Галю подивився, сказав:

– Прийшла б колись до нас, доню. Дарина постійно про тебе запитує. Каже, що могла б із дитиною посидіти, щоб ти хоч трохи відпочила. Важко ж самій…

– Може, й навідаюсь якось, – відвела очі.

Значить, не прийде… Горда. Не звикла скаржитися і свій біль стороннім людям показувати.

Решту шляху їхали мовчки. Зійшла Галина біля свого будинку, тихо подякувала й пірнула в обійми хвіртки.

***

У хаті пахло свіжим хлібом, чебрецем та любистком. Переступила поріг і метнулась до ліжечка. Соломійка тихенько сопіла носиком та усміхалась уві сні. Галина торкнулась дитячої щічки. Зітхнула. Як він міг відмовитись від цього щастя?

Пішла до кухні. Розкинула на столі відріз іще бабиного полотна, виклала на нього траву. Сіла на стільчик і обхопила голову руками. З грудей вирвалось тихе скімлення.

– Мамочко! Таточку! Навіщо ви мене залишили? Щоб мучилась? – схлипнула гірко.

Піднесла погляд – на стіні красувався портрет батьків. Які ж вони молоді й гарні! Закохані… Чому доля вділяє тільки крихти того щастя? Не насититись ним. Хіба що вдавитись…

До тями привів тихий плач дитини. Метнулась до неї пташкою, пригорнула до грудей. Доки годувала, не могла відірвати очей від милого личка.

– Ти ж моє сонечко яснооке! – шепотіла. – Радосте мамина…

У дворі залементував Рудий. Кого там принесло о цій порі? За вікном – пізній вечір.

Двері здригнулись від стукоту. Сполохано підхопилась. Поклала донечку в ліжко, а сама бігом до кухні, щоб прибрати зі стола беладонну. Не дай Боже хтось побачить!

– Хто там? – клацнула вимикачем у ве...

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.