ОЙ ХОДИТЬ СОН…

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

– Ой ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота... – з-за вікна долинали слова дитячої колискової. Її співала сусідка своєму новонародженому синочкові на ґанку будинку. Віра відслонила фіранку, сперлася чолом на шибку і довго так стояла. Не почула навіть, коли Олеська – її свекруха – увійшла до кімнати. – Знов підгля­даєш? – стиснувши зуби, прошипіла. – А була б розумна, своє б мала.

 – Не починайте знову про це, – відвела Віра очі від вікна і сумно глянула на свекруху. – Не рвіть мені душу. Хіба ж я винна?

− А хто винен? Я? – гримнула жінка на невістку і відвела очі.

− Хіба ж я казала, що ви вин­ні? – Віра витерла краплини поту, які раптово вкрили чоло. – Але й на мене не нарікайте. Краще Петрові кажіть, аби щось робив.

− Не бу...

Дякуємо!