ОБІД, ВЕЧЕРЯ...

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОХАННЯ В ОДНІЙ ГАЗЕТІ

Хоч із Лідкою ми товаришували більш ніж два роки й бачилися день у день, особливо часто влітку, коли не було «садочка-а потім школи», численних застуд і довгих зимових вечорів (в які господар пса на вулицю не вижене, не то що батьки – дітей), я страшенно не любила, коли вона приходила до нас на обіди чи вечері.

Одне – це бавитися на вулиці, вигадувати численні пригоди, будувати халабуди, стрибати «в  резиночку», плести кульбабкам косички, підглядати за дорослими дівчатами, які чи то пісенники заповнювали, чи в карти грали, а деколи й за хлопцями бігали; і зовсім інше – сідати з нею до столу в нашій затишній кухні й спостерігати, як Лідка виховано та чемно розмовляє з моєю мамою, як з апетитом їсть страви, які вона приготувала, як скромно просить добавки, а тоді вдячно допомагає прибирати зі столу, миє після їжі руки й у придачу та на прощання щоразу обі...

Дякуємо!