НОВЕ КОЛО ЖИТТЯ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Отож про кола… Не геометричні, хоча й про них можна розповісти багато цікавого. Мабуть, то не проста випадковість, що ця фігура є визначальною в побудові Всесвіту. Сонце рухається навколо центру галактики, планети, зокрема й наша, обертаються довкола небесного світила, а сама Земля – навколо своєї осі. Й навіть найменші спроби порушити цю систему загрожують людству страшними катастрофами, а то й повним знищенням. Так кажуть учені, а їм варто вірити. А ще непогано було б, якби ми повірили в існування кіл пекла, які досконало змалював відомий італійським поет Данте. Може, менше грішили б? Адже варто лише уявити, які муки терпітиме твоя грішна душа, і стає моторошно.

Назар школу закінчив давно. Вже й забув про ту «Божественну комедію», та й вивчали її оглядово, без заглиблення в текст. Хоча вчителька зарубіжної літератури дуже старалася донести шибайголовам-дев’ятикласникам інформацію про те, яка кара очікує на них у потойбіччі за порушення і шкільної, і позашкільної поведінки. Підлітки сміялися з того, іронізуючи:

– Яке ще пекло, Ірино Петрівно?! Така собі казочка-страшилка для малят, і то не всі злякаються. Ви сучасні фільми жахів бачили? Після них ваша «Божественна комедія» здається колисковою!

Отаким був результат її кількагодинних емоційних лекцій.

Назар зростав розумним, здібним. Хлопцеві легко давалося навчання, особливо математика, тож не раз здобував перемоги в районних та обласних олімпіадах. Міг би і в республіканському конкурсі взяти участь, але, коли довелося вибирати між поїздкою з батьками на відпочинок у Чорногорію і столичними змаганнями, віддав перевагу першому.

– Математичні ребуси мені вже набридли, а от Адріатичного моря я ще не бачив. І невідомо, коли ще буде такий шанс, – аргументував свою відмову вчительці, яка мала на нього велику надію.

Хоч як вона переконувала хлопця, він стояв на своєму. Взагалі, Назар умів досягати того, чого бажав. Робив це також без особливих зусиль, ніби мета сама йшла до нього, а не навпаки. Як так ставалося? Якось непомітно. Варто було Назарові усміхну­тися, мило зазирнути у ваші очі, протягнути своїм оксамитовим голоском оте вже вкорінене в нашу мову «плі-і-і-з…», як ви погоджувалися виконати його прохання. Хоч що б там говорили, а здебільшого зовнішні чари діють безвідмовно, до того ж ними юнак володів сповна, бо ще й вродою доля його не обділила. Стрункий високий блондин з яскраво-зеленими очима, він уже в дев’ятому класі підкорював серця старших за нього дівчат. Через це не раз розігрувалися на території школи і за її межами справжні драми, які закінчува­лися не завжди лише словесними поєдинками між претендентками на увагу хлопця.

– Назаре, ти б уже визначився з дамою серця, а то баламутиш голови відразу кільком, – намага­лася вгамувати юнацькі пристрасті класна керівничка, яка мусила гасити конфлікти, пов’язані з її вихованцем. – Сніжана з Лесею знову влаштували розбірки.

Хлопець усміхався, і ця усмішка обеззброювала.

– А я тут до чого? Мені взагалі до них байдуже – маю справи цікавіші, – казав, удаючи непричетність.

Насправді Назар мав багато захоплень. Він відвідував плавання, грав у теніс, а ще ходив у комп’ютерний клуб, які тоді, ніби гриби після дощику, почали рясно з’являтися у країні та створювали чималі проблеми сім’ям із підлітками. Батьки хлопця, хоча й були людьми заможними, незабаром відчули, що таке захоплення сина суттєво спустошує їхній гаманець, отож вирішили обмежити походи Назара в ігрові заклади. Що тут почалося! Милий Назарчик після невдалих умовлянь оплатити його чергову розвагу влаштував скандал із погрозами покинути рідну домівку. Мати вже мала намір звертатися по допомогу до психолога, бо всі інші методи (роз’яснення з прикладами, до чого призводить така залежність, ультиматуми батька залишити його без будь-яких секцій, нового телефона тощо) не діяли, але тут виникла ідея подарувати Назарові японський скутер. На деякий час це подіяло, хоча зовсім відмовитися від ризикованого заняття хлопець так і не зміг, отож, коли вже в дорослому житті в нього з’являлися додаткові кошти, ноги самі прямували до звабливих закладів.

До речі, Назар кривив душею, коли говорив про свою байдужість до прекрасної половини людства. Йому не просто подобалися упадання дівчат і така пильна увага до його персони – він прагнув якнайшвидше пізнати всі таємниці того зв’язку, який споконвіку єднав основні протилежності світу. Така нагода з’являлася в Назара вже не раз, і лише страх осоромитися перед партнеркою стримував хлопця від останнього кроку. Але влітку (Назар тоді закінчив десятий клас) у гості до бабусі Марії, яка жила навпроти їхнього будинку, вкотре приїхала онучка Ельвіра. Юна сусідка мала не тільки рідкісне ім’я, вона й сама була дивовижною! Принаймні так уважав Назар.

Він одразу ж помітив її постать, щойно дівчина з’явилася на бабусиному подвір’ї. А хіба можна було не помітити, коли неподалік від тебе ходить довгоноге струнке диво природи в купальнику, який ледь прикриває звабливі груденята і кругленькі сідниці? Ось Ельвіра зігнулася так, що Назара аж дрижаки взяли… Привітно помахала йому рукою, ніби подаючи знак, аби підійшов ближче. Назар би й пішов, але ноги свинцем налилися, не дають зрушити з місця. Але Ельвіра не горда: накинувши на себе легкий халатик, перейшла дорогу.

– Привіт, малий! – звернулася за звичкою.

Раніше, коли приїжджала, таке звертання було виправданим, бо різниця між ними майже п’ять років, але тепер… Перед Ельвірою стояв юнак міцної статури, значно вищий за неї, хіба що так само трохи соромився дивитися їй просто у вічі. Тепер уже дівчина знітилася: не очікувала побачити такі зміни в Назарові. Але згодом розговорилися, позгадували минуле, посміялися зі своїх дитячих пригод.

– Чула, що сьогодні дискотека у клубі. Пі­деш? – поцікавилася Ельвіра.

– Якщо з тобою, то так, – осмілів Назар.

На дискотеці вони не затрималися. Декілька повільних танців, близькість тіл, яка кидала в жар обох, змусили їх шукати прохолоду за межами клубу. Йшли додому, майже не розмовляючи. Кожен мав на думці своє, хоча й однакове… Біля воріт постояли хвилину. Ельвіра не випустила руки Назара, повела до дверей будинку. Спостерегла в його очах нерішучість.

– Не бійся, бабуся спить у літній кухні, – тихо промовила.

То було неповторне, божевільне літо! Точніше, місяць літа. Липень. Назар майже не спав від перезбудження. Ночі забирала вона, його обожнювана кохана, а дні минали у мріях про неї. Здавалося, що ця насолода триватиме вічно!

– Назарчику, це наша остання ніч, – пролунали неочікувані, як грім серед ясного неба, слова дівчини, коли він знеможено відкинувся поруч із нею.

– Щось трапилося? Тобі потрібно поїхати додому? Коли повернешся? – засипав хлопець її запитаннями.

Ельвіра трохи помовчала, тоді промовила:

– На мене чекає наречений. У нас весілля призначене на останню неділю серпня.

Назарові здалося, ніби стукіт його серця став таким голосним, що його було чутно за декілька метрів.

– А я?

У голосі – приреченість і слабка надія на те, що Ельвіра розігрує його. Хіба можна повертатися до іншого чоловіка після таких райських ночей із ним?

Дівчина горнеться до його грудей, ніжно торкається вустами шиї, нижче…

– Ти подарував мені свято кохання… Але ж…

Яким же нестерпним може бути мовчання!

– Хлопчику мій… Ми зараз у непоєднуваних площинах. Тобі потрібно закінчувати школу, а згодом виш. Це довгі роки, після яких ти дивитимешся на мене як на стару діву. А Олег має непогане становище, гроші, він кохає мене, з ним надійно і можна не хвилюватися про майбутнє…

І як заспокійливе наостанок:

– У тебе все буде добре! Ти неймовірний коханець, отож будь-яка дівчина, яку ти забажаєш, буде твоєю.

На початку жовтня Назар відсвяткував своє сімнадцятиріччя. Ельвіра надіслала йому в подарунок годинник, поряд із яким була листівка з єдиним словом «Пам’ятаю!».

Наступного літа Ельвіра знову приїхала відвідати бабусю, але не сама, а з чоловіком і маленькою донечкою.

– Це ж скільки їй? – поцікавилася Назарова мати, підійшовши до бабусі Марії, яка на подвір’ї колихала у візочку правнучку.

– Квітнева, – відповіла старенька. – Третій місяць пішов.

За вечерею мати почала мову про сусідів:

– Таке миле дівчатко в Ельвіри.

Пильно поглянула на Назара і додала:

– Зеленооке, як і ти.

Назар почервонів, промовчав. Хіба він думав тоді про наслідки? Цим мала б непокоїтися досвідчена Ельвіра. Якщо ж цього не робила, то знала, на що йшла.

Вона вже не ходила цього разу в купальнику, хоча спека надворі й сягала тридцяти градусів. У шортах, з оголеним торсом прогулювався її чоловік, такий собі здоровань завважки понад сто кілограмів, із товстезною шиєю і великими кулачищами. Назар уявив тендітну Ельвіру в обіймах її благовірного. Здригнувся від відрази. «Могла б вибрати щось привабливіше», – подумав зі співчуттям.

Назар майже не розмірковував про те, що дівчинка Ельвіри може бути його донькою. У такому віці не в кожного пробуджуються батьківські почуття. Однак, коли бачив маля здалеку, в нього все ж таки виникало бажання зазирнути в ті зелені очі: це ж, мабуть, так дивно бачити щось своє в новій людині?

Але Ельвіра не робила жодних спроб наблизитися до Назара, і він змирився з тим, що їхні дороги вже ніколи не перетнуться, а долі «не матимуть спільної площини». Здається, так вона сказала йому в ніч прощання?

Життя Назара вирувало. Якби він був дівчиною, то його життя можна було б порівняти з пурханням метелика на квіткових плантаціях. Квіти – то дівчата, яких юнак змінював частіше, ніж вишукані дами минулих століть свої рукавички. Щоправда, тепер вживав заходів, щоб не залишати після себе слідів. Навіщо йому зайвий клопіт? А на сльози, образи покинутих коханок Назар давно не зважав. Посумують, поплачуть, а згодом втішаться в обіймах іншого кавалера. Хіба він не знає?

Та все ж таки одного разу Назар припустився помилки.

Він тоді вже працював у великій банківській установі. Мав непогані стосунки з керівництвом, зокрема і з сином свого начальника Вадимом, який водночас був і його колегою. Одного разу Вадим запросив Назара на свій день народження і після святкування запропонував залишитися в нього на ніч.

– Навіщо тобі викликати таксі? Завтра вихідний, відпочинеш, а після сніданку поїдеш додому вже власною автівкою, – порадив.

Назар так і зробив. Він майже засинав, коли відчув спрагу. Встав з ліжка і пішов по воду. В кухні хатня робітниця прибирала посуд. Худенька, але статурна, симпатична, вона раптом породила в Назара нестримний чоловічий потяг. Мабуть, то випите за столом збурило його хіть.

– Чомусь почуваюся недобре, голова болить, – вигадав хлопець миттєво. – Принеси мені якісь ліки.

Дівчина пручалася спочатку, а потім скорилася його наполегливим рукам, ласкам, навіть несміливо відповідала на них.

Назар майже відразу й забув про цей випадок. Хіба мало в його житті було такого? Спочатку комизиться дів­чина, а потім уже й сама бігає за ним. Ця не бігала, можливо, тому, що розуміла марність таких дій. Ну, трапилася ота «пригода» між двома незнайомими людьми, то й що? Раптовий спалах фізичної пристрасті – не більше. Десь за пів року Вадим випадково почав мову про їхню хатню робітницю:

– Шукаємо іншу, бо наша скромна Олечка вагітна, тож мусимо звільнити її. Що найважливіше, і мови не було про те, що в неї є хлопець. Найімовірніше, якийсь падлюка скористався довірливістю дівчини й одразу ж покинув.

У Назара неприємно замлоїло в грудях. Інтуїція підказувала йому: «То твій гріх!», а розум радив удавати, ніби ця новина його не стосується.

Згодом і про цей випадок Назар згадував нечасто. А що там, власне, згадувати? Він навіть обличчя дівчини добре не запам’ятав.

Потім у Назаровому житті з’явилася Кароліна. Його королева! Він частіше називав її саме так, бо й справді така красуня заслуговувала на найвищий титул. Це пізніше Назар зрозуміє, що була вона звичайною хижачкою з гарненьким личком, витонченою фігуркою, але з корисливою, холодною душею і байдужим серцем. Не один чоловік ловиться на чарівні усмішки таких сирен. Назар, хоча й уважав себе професіоналом в амурних справах, таки потрапив у розставлені тенета.

Кароліна змушувала його втрачати розум від того, що дарувало її тіло. З нею хлопець забував про всі земні проблеми, хоча саме завдяки Кароліні вони й почали з’являтися одна за одною в житті Назара.

Кредити. Коханій потрібна була крута автівка. Негайно!

– Кароліночко, я не шейх і навіть не власник банку, в якому працюю, – спробував приземлити свою богиню Назар.

Дівчина надула надміру пишні губенята (гіалуронова кислота зробила своє) і невдоволено поглянула на нього:

– Отже, ти вважаєш, що я маю задовольнятися отим старим коритом?

Назар віддав майже повністю в розпорядження коханої свій десятирічний Nissan і на роботу (добре, що офіс був розташований за квартал від його будинку) діставався пішки.

Однак ніякі переконування на дівчину не вплинули. Вона демонстративно перенесла Назарову подушку на диван у вітальні:

– Ти своїм хропінням не даєш мені виспатися! У мене після безсонної ночі болить голова!

Раніше Кароліна чомусь не скаржилася на це. Насправді Назар не мав такої вади, але сперечатися з розгніваною богинею було марно.

Після тижня «холодної війни» й абсолютної відсутності інтиму Назар підняв білий прапор. Хлопець уже мав один чималенький кредит, який оформив на купівлю квартири, і щоб узяти ще один, йому довелося піти на деякі порушення в оформленні документів.

Новенька Audi повернула Назарові милість дівчини, і декілька місяців він насолоджувався райським життям із нею. Та незабаром Кароліна, переглядаючи свої прикраси, сумно констатувала, що вони їй уже набридли, що в подруг оновлення відбуваються мало не на кожне свято (а їх, як відомо, чимало), а от у неї цяцьки вже пенсійного віку.

Назар спробував віджартуватися:

– Роки, навпаки, підвищують цінність таких речей. У королівських родинах їх передають від покоління до покоління. Он Кейт Міддлтон…

– Обійдімося без цих тупих виправдань! – обірвала його спроби уникнути нової проблеми Кароліна. – Шкода грошей для мене – так і скажи.

Історія з поду...

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії