НЕКРИМІНАЛЬНЕ ЧТИВО

Мія, вона ж у метриці Соломія, ненавиділа всі дзеркала. По-дитячому не любила їх і з підлітковим максималізм уявляла власну оселю без жодного люстра, адже панічно боялася свого відображення. Ні, дитина не мала ніяких вад зовнішності, просто сама собі не подобалася.

Не дивина, скажете ви, хто в пубертатний період собі подобається? Сіре обличчя розцяцьковане прищиками, незграбні руки й ноги, дивний голос і вічні невдоволення світом – тут і гидке каченя здохло б, а Мії доводиться з цим жити. Розуміла, що більшість побічних ефектів згодом зникнуть самі собою, а ось форма обличчя – то вже навіки. Мію поза очі прозвали Огірком, – ні, вона не була зелена, просто надто видовжене обличчя. Ох, як вона заздрила круглолицій подружці Даринці, яку прозвали Місяцем, бо в дитини обличчя було круглим, вилицюватим, ніби циркулем окреслене. Якось у школі грали сценку з народної творчості, де дівчатка пов’язали голови хустками, то вчитель...