Життєва історія

Старому Миронові не спалося. Звечора, щойно стулив повіки, наснились йому Люба з Олею. Витрішкуваті, чорнороті, ніби дідьки з пекла. Кричали і лаялись так, що прокинувся весь мокрий від поту і більше вже ніяк не міг заснути. Думки непокоїли. Смажили голову, мов у сковорідці… І що за діти в нього такі? Вони ж із покійною Лідою виховували-леліяли їх, жили рвали, аби тільки донечкам було добре. А воно он як вийшло… Тепер вони не дають Миронові ні жити, ні померти. Від їхніх сварок аж стіни в хаті тріскають. Як ті круки, над сивою головою батька крякають. Мабуть, ніяк не діждуться, щоб віддав Богові душу…

Прокинувся, ще сонце й виду не показало. Сипнув курям їсти, а ті навіть із сідал не злетіли. Рано ще… Виніс Рябкові сніданок. Пес сонними очима глипнув на господаря, вдячно помахав хвостом і знову поклав голову на лапи. Мовляв, потім поїм, дай іще трохи подрімати.

Поволі обійшов нехитре господарство. Став за ха...