НАВЧИ МЕНЕ БУТИ ЩАСЛИВОЮ

– Мамо, мамо, ти спиш? – донька термосила Настю, яка щойно задрімала у кріслі. Повернулася втомлена з дачі, поставила на плиту чайник, сіла перед телевізором і... Раніше з нею такого не було. Настя, наче та дзиґа, звикла крутитися від ранку до ночі. Та навіть найпотужніша батарейка колись дає збій...

– Ні, доню, не сплю, – жінка рвучко підхопилася, до пуття не розуміючи, де вона і що з нею. – Напрацювалася на фазенді...

Усміхнулася втомлено... Вона дуже любила поїдки за місто, хоча їхню хатинку й дачею не можна було назвати в повному розумінні цього слова. Ця історія почалася, коли ще була живою Анастасіїна бабуня, яка, на жаль, правнучки своєї Марійки так і не побачила. Бабуня все життя провела коло землі, обожнювала квіти, а ще мала таку легку руку, що все, до чого вона торкалася, зростало і квітнуло. Тож переїзд до столиці – вимушений пе­реїзд – став для стареньк...