Історія з життя

«Такий сонячний день – аж душа співає». Так любить казати її бабуня. І хай навіть Ліна у свої неповні чотирнадцять зовсім не знала, чи є насправді та душа і як вона має співати, але вислів цей їй ну д-у-у-у-уже подобається! Бабуня завжди його промовляє повільно, смакуючи кожне слово, а її обличчя в ті миті аж світиться сонечком.

Ліна притулилася щокою до вікна. Вона намагалась упіймати поглядом рясно всіяні стиглим плодом садки та чепурні хатини, що весело підморгували вікнами понад ширмами із жоржин, хризантем, кручених паничів, майорців, пишночубих айстр та жовтогарячих чорнобривців. Уся та осіння краса зливалась у барвисту смугу, тож дівчинка завовтузилась, невдоволено насупилась і поглянула на тата:

– Можна хоча б трохи повільніше їхати? Я не встигаю нічого роздивитися.

Батько глянув на її відбиття у дзерк...