НА ТОНКІЙ КРИЗІ

У хату вбігла розпашіла й радісна Владка.

– Ти чого сидиш, мов заплісніла? – акинулась на Олену.

Та здивовано ворухнула довгими закрученими віями, подивилась на подругу, наче вперше побачила, і тонкі змійки брів поповзли вгору.

– А що маю робити?

– Ходімо на ковзанку! Там уже вся молодь зібралася.

– Не хочу! – сердито випнула пухкі, заціловані вітром губи.

– Тиць йому у вухо! – Владка аж підскочила. – А то чого раптом?

– Не хочу – і все!

– Ов-ва-а-а! Красна панно, перепрошую, а чи не поясните, що з вами в біса відбувається? Сидите така поважна цяця, грієте собі боки біля пічки, як стара баба, чи це так ціну собі скласти не можете? Може, дуже просити треба? На коліна стати?

– Не треба.

– І не буду! Ліпше дам тобі копняка замашного під гарненьку дупк...