МОВЧУН

Притулившись спиною до посіченої «Градами» деревини, він сидів, затуливши очі, й насолоджувався тишею. Тишею, котра там, у тому іншому житті, де не чутно вибухів ворожої зброї, стогонів поранених, передсмертних хрипів, запаху крові, страху смерті, була для нього нестерпною. У його великому порожньому будинку тихо. Опісля того як звідти винесли у труні його брата-близнюка, що втопився, купаючись у річці. Відтоді Сашко почувався так, ніби йому половину серця, половину душі відтяли. Не встиг оговтатись від горя, як померла матінка. Не змогла пережити важкої втрати.

Сашко залишився вдвох із татом-інвалідом. Доглядав батька, як малу дитину. Та за два роки по смерті матері не стало і його. Залишився хлопець сам-один із моторошною тишею у великих кімнатах батьківського дому. Його життя докорінно змінилося. Змінився і він сам. Ніби клацнув якийсь перемикач у його душі. Із веселого, задерикуватого хлопця перетворився на пону...