Долі людські

Тоненька світлоока Альбіна народилась і виросла в місті. У школі її улюбленим предметом була ботаніка. А які квіти дівчина вирощувала вдома! Рідні, друзі та знайомі казали, що в них не квартира, а ботанічний сад. Закінчивши школу, Альбіна вступила до сільськогосподарської академії, бо хотіла працювати агрономом у селі. Батьки дивувались: ми ж усі з діда-прадіда міські. І взагалі, вирощувати квіти – це одне, а працювати агрономом – то зовсім інше.

– Може, доню, ми врешті-решт накопичимо на невеличку дачу, то ти вирощуватимеш там усе, що душа захоче. Спочатку спробуєш свої сили на невеличкій ділянці, – вмовляли рідні.

Та хіба ж молоді когось слухають: самі розумні, і взагалі, в них усе буде так, як вони мріють, бажають, сподіваються. Та й не такі вони, як усі інші. От у всіх так, а в них буде інакше. «Може, це й правильно, може, так і треба, а хіба ми були інші?» – втішали себе батьки.