МАНКУРТ

– Баю, баю, бай, бай, бай...

Спи, дитино, засинай…

Сутінки тихо крадуться з кутків кімнати, підповзають до колиски, м’якими лапками ніжно торкаються дитячого личка.

– Спи, малесеньке дитятко.

Вже втомились оченятка…

Ганна обережно схиляється над колискою, придивляється. Здається, син заснув! Перехрестивши маля, нечутно відходить від нього, прямує до образа, що висить у кутку над столом.

– Господи милосердний! Зціли моє дитя! Забери все, що хочеш, тільки залиш мені мою радість, найцінніший скарб мого життя! Благаю Тебе… – молиться.

Уже три дні синочок палає в гарячці. Ганна прикладає до його чола змочені у прохолодній воді рушнички, напуває дитину трав’яним відваром. То єдині ліки, які жінка має від хвороби. Дістатися лікарні нема змоги, бо дорогу замело снігом у зріст люди...