ЛІТАТИ ПОТРІБНО ТИХО

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

То було дивне, неповторне поєднання вільного вітру, сонячного тепла і запахів перших весняних трав та квітів. Воно щороку кликало птаство повертатися з вирію додому, долаючи величезні відстані. Жодна небезпека, яка чигала на пернатих на тому нелегкому шляху, не могла їх зупинити в непереборному бажанні дихати повітрям землі, де народжувалося їхнє потомство, літати над її просторами і слухати музику, яку лише вони могли вловлювати, – музику рідного неба. У ній – невгамовна радість співучого жайворонка, гудіння заклопотаних бджіл, шелест пташиних крил і… тиша… Ота, яку називають дзвінкою. Так було донедавна.

Нині небесний спокій раз у раз порушує оглушливе ревіння величезних сталевих створінь. Лелека-батько щоразу, коли вони наближаються до гнізда (а він відчуває це наближення ще здалеку!), поспішає накрити собою четверо маленьких діток, які з’явилися на світ тільки місяць тому. І то нічого, що лети...

Дякуємо!