ЛИШЕ ОДИН КРОК…

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Тиша волає з усіх усюд, наче намагаючись віддзеркалити її самотність. Темінь прокралася в її помешкання, на її вулицю та в її душу. Тепер, коли світ такий хиткий і непевний, коли сигналів тривоги то ляка­єшся, то сприймаєш як звичну частину життя, вимкнення електроенергії в будинках також стало цією звичною частиною сьогодення, до якої пані Лілі, на жаль, таки не звикнути.

Жінка боїться цієї темряви, як боїться недуг, самотності та байдужості рідних. Ця темрява, ніби лакмусовий папірець, є індикатором її страхів. А які іще бувають страхи в літньої людини? Та їх не злічити: послизнутися та зламати ногу в лютий мороз, відтак замерзнути на безлюдній вулиці, так і не дочекавшись допомоги, померти на самоті, дізнатися про невиліковну хворобу когось із рідних, страх голоду, холоду, самотності, втрати житла, забуття…

Війна зруйнувала те стале відчуття спокою, коли був упевненим у своєму майбутньому. Принайм­ні ілюзії цього спокою, бо, як уже переконалася пані Ліля, неможливо бути впевненим у своєму майбутньому ані хвилини, адже, окрім бажань, є ще провидіння, доля, і цих чинників також не можна не брати до уваги. Свого часу жінка була надто впевненою в собі – здавалося, все їй до снаги, все зможе здолати. І вона справді була доволі сильною жінкою – незважаючи на те, що її чоловік був турботливий та дбайливий, пані Ліля розуміла: саме на її тендітних плечах тримається вся сімейна світобудова. «Жінки правлять світом» – це було сказано саме про неї, бо завдяки її енергії, волі до життя, її праці все набувало сенсу, стабільності, впевненості.

Її життя було доволі насиченим та щасливим: ще юною дівчиною приїхала в це місто, тут здобула освіту, познайомилася зі своїм коханим Степаном. Створили міцну сім’ю, відтак народилися діти. Звичні турботи та звичні клопоти. Діти звили свої гніздечка та порозліталися світами, вона ж сподівалася зустріти старість разом із чоловіком, але… З вигляду здоровий та сповнений сили Степан одного дня не прокинувся – обширний інфаркт і розуміння пані Лілі того, що вона лише порошинка в руках великого Режисера. І не можна бути певним ні в чому. Доньки кликали Лілю до себе, але жінка не уявляла свого життя деінде. Адже тут минула її юність, молодість, найкращі роки життя. Тут – могила її Степана. Вона любила це місто і не хотіла покидати його, дарма що лякала самотність. Часто Лілі снився вокзал і вона, літня немічна жінка з валізою… Прокидалася в холодному поту, розуміючи, що з такою реальністю зіштовхнулося чимало людей – людей, які стали заручниками війни й одного дня мусили розпочинати все знову, рятуючи власне життя…

Одного дня тишу її помешкання прорізав гучний дзвінок у двері. Жінка навіть не уявляла, що саме цей дзвінок докорінно змінить її долю. Пані Лілю навідала сусідка. Говорили про те, про се, і Маруся – так звали сусідку – запропонувала жінці допомогти плести маскувальні сітки в приміщенні бібліотеки, адже бракує людських рук. Спершу пані Ліля відмовилася, посилаючись на слабкий зір та нездужання, але згодом таки вирішила спробувати. В приміщенні бібліотеки було декілька осіб різного віку. Жінка, вдягнувши окуляри, потроху освоювалася, плетіння маскувальних сіток дуже добре та швидко їй вдалося: навички в’язання спицями зробили своє. Плетучи сітки, говорили про все на світі, і пані Ліля на якийсь час забула про всі свої негаразди, страхи та недуги. Відчула себе потрібною – нехай вона й не воює зі зброєю проти ворога, як чимало наших козаків і козачок, але також долучається до перемоги своєї країни, як може, як уміє. І таких, як вона – не злічити. Також почала готувати випічку на фронт, загітувала декількох своїх подруг долучитися до волонтерства. З тими повсякденними справами забула про те, що гнітило її впродовж останнього часу, що лякало й заважало жити. Перестала аж так сильно боятися темряви. Бо після темряви завжди з’являється світло…

А ще в бібліотеці познайомилася з приємним паном її віку. Він часто дарує жінці квіти і присвячує їй вірші. Каже, що забув про тягар років і почувається юнаком, який закохався в чудову людину, завдяки якій життя набуло нового сенсу. Пані Ліля нікому не зізнається, навіть собі, що її серденько також тріпоче під час зустрічі з тим паном. Пані Ліля ще не вірить, не знає, що чекає її завтра...

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії