Жіночі долі

Це ж треба, аби аж так природа покепкувала! У березні сонце, тепло, підсніжники, а у квітні сніг, мороз і другий тиждень без сонця. Он уже й бузьки прилетіли, й зграї шпаків сваряться на ясені, а їстоньки бідним нема що. Хоч винось тим бідакам до гнізд вареної картоплі.

– Ну, це ж треба так невміло розподілити періоди весни, – бідкався кремезний сивий чоловік, задерши голову до лелечого гнізда. – Нема балансу в природі.

– А таки й нема. Глянь на наших дітей: одних батька й матері, а які різні.

– Ага, одна твоя, одна моя. І не знати, кому більше пощастило, – чоловік метикував, як би то драбиною залізти до голод­них лелек і таки дати їм чогось поїсти.

– Піду до кума, щось разом придумаємо, а ти тим часом приготуй нам обід, – до дружини.

Розійшлись кожен у своє. Хто у хвіртку, хто у двері.

– Як ото наші доньки &ndas...