КОХАННЯ НЕ ЗНАЄ СЛОВА «ЗРАДА»

Вітер нудьгував. Він укотре пробігся спорожнілими осінніми полями, заглянув у сірі безлисті ліси, промчав над сталевою поверхнею вузенької річки, яка ділила місто навпіл, навіть спробував загравати з деякими перехожими, руйнуючи комусь із них зачіску, комусь тріпаючи шарф чи хустку, однак ніхто не звертав на нього уваги. Перехожі й далі поспішали у своїх справах, ліс байдуже відмахнувся від нього голими гілками, річка лише на мить скривила губи в поблажливій усмішці, а на полях хіба що незораний бур’ян кинувся навздогін грайливому відвіду­вачу і розчаровано зупинився: не ті можливості, не ті сили…

Раптовий дощ сипонув холодом із високості. Хтось поспішив сховатися під парасолем, інші знайшли захист від мокрого нападника в теплих оселях, а вітер… вітер короткими перебіжками дістався сосен, які надійним корсажем оточили приміщення лікарні, і сховався в м’яких зелених вітах. Уже хотів, було, подрімати, але невгамовн...