ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
575Містична історія
Увесь день я марно шукала в букіністичних крамницях книгу, яка потрібна для написання дипломної роботи. Це було раритетне видання початку минулого століття, ще не порізане цензурою. Єдиний екземпляр зберігали у центральній науковій бібліотеці, проте треба було довго чекати, поки книгу знайдуть і принесуть зі сховища. А час спливав.
Увечері я зайшла до непримітної крамниці в центрі міста. Старі двері ледь піддалися, ніби не хотіли пускати всередину. Мене зустріла напівтемрява і запилюжені стелажі. У ніздрі вдарив запах старого паперу та цвілі. Ніхто не вийшов мені назустріч. Я пройшла між стелажами, передивляючись назви на корінцях книг. Деякі на вигляд були дуже старими: з минулого або позаминулого століття. Нарешті мені набридло це блукання, і я вголос покликала продавця. Він з’явився зненацька за моєю спиною.
– Шукаєте щось особливе? – його голос мене налякав.
Я зойкнула і відскочила. Продавцем виявився ще не старий чоловік, дещо схожий на актора Шона Коннері. Я розгубилася і не знала, що відповісти, лише дивилася на нього. Цей чоловік наводив страх, і водночас мене нестерпно вабило до нього. У його статурі було відчутно потужну силу. Лише його вигляд вселяв трепет. Я ледь зібрала докупи думки й сказала, яка книга мені потрібна. Брови чоловіка підстрибнули:
– Це дуже рідкісна книга! Тривалий час була заборонена. Наклади вилучали та знищували. Мабуть, ви дуже освічена, якщо вам відомо про її існування. Десь у мене така була, але вона у запаснику.
Раптом він поклав мені руку на плече. Тілом пробігли мурашки, і я відчула слабкість. У голові запаморочилося.
– Мабуть, вам буде цікавим іще щось. Ходімо покажу тематичний відділ! А я піду пошукаю потрібну вам книгу.
Продавець пішов, а я чекала на нього, роздивляючись книги. Минуло багато часу, і я вже втратила терпіння. Мобілка розрядилася, хоча я нещодавно її зарядила, а годинника у мене не було. Аж раптом поряд зі мною наче нізвідки виникла маленька стара жіночка. Усе обличчя у зморшках, а руки покручені артритом.
– Дівчинко, що ти тут робиш? – спитала вона ледь чутно. – Тікай, поки він не повернувся!
– Чому я маю тікати? Продавець шукає книгу, яка мені потрібна.
– Він не продавець, він тут хазяїн. Книга тобі не потрібна, бо вже не знадобиться. Кажу тобі: тікай! Ти втратиш молодість, а потім і життя!
«Ця бабця з глузду з’їхала», – подумала я і відсахнулася.
– Бачу, ти мені не віриш, – сказала бабуся. – Тож слухай. Вгадай, скільки мені років?
– Мабуть, сімдесят чи вісімдесят?
– Лише тридцять. Я була такою ж наївною дурепою, як і ти. Не вірила своїм відчуттям. А потім виявилося запізно…
– Як це могло статися? – я вдавала, що повірила.
– Десять років тому я так само прийшла сюди шукати книжку, а він спокусив мене, звабив і випив з мене життя… Там, на дивані у вітальні, він зірвав мою квітку. А коли я прокинулася вранці, його вже не було. Я почувалася знесиленою. Ледве дійшла до метро. Коли зайшла у свій гуртожиток, то комендантка мене не впустила, бо я не була схожа на своє фото. Обурена, я вийшла і випадково побачила своє відображення у вітрині. Я мала вигляд сорокарічної жінки. Я не знала, що робити і куди йти.
– У вас не було родичів, друзів? Чому вас ніхто не шукав?
– Я сирота. Друзів у мене не було. Він навмисно обирає одиноких сірих мишок, яких ніхто не шукатиме. Я вирішила повернутися до магазину, але дійшла не відразу. Чекаючи на зупинці, заснула. А коли нарешті втислася у тролейбус, мені поступилися місцем, назвавши бабусею. Тут я знову побачила власне відображення у вікні й ледь не знепритомніла: на мене дійсно дивилася стара бабця.
– Ви ж були у своєму одязі. Як люди не помітили, що він надто молодіжний?
– Це було восени. Я була у звичайній куртці й штанах. А коли нарешті побачила господаря крамниці, він мав вигляд тридцятирічного й одразу мене впізнав. Коли я спитала, що сталося, він почав глузувати з мене. Сказав, що я сама винна і занапастила своє життя. А він цим лише скористався. Він запропонував залишитися жити в нього і працювати за їжу...
Я слухала бабусю і, звичайно ж, їй не вірила. Мабуть, вона несповна розуму. Раптом з’явився продавець, тихо й непомітно, як і попереднього разу.
– Матусю, що ти їй розповіла? – спитав він у старої, поклавши їй руку на плече. – Знову твої марення?
Бабуся застигла на місці, охоплена жахом. Її обличчя перекосилося, вона хапала ротом повітря, як риба.
– Матусю, йди відпочинь! У нас іще багато роботи, – продовжив господар. – Дівчинко, зараз уже пізно! Ти тут занадто затрималася, а грошей на таксі у тебе, напевно, немає. Залишайся у нас на ніч: я живу у квартирі над магазином. Постелю тобі у вітальні.
Хтивий погляд його хижих очей мене налякав – ніби хотів мене з’їсти. Він торкнувся моєї руки, я рефлекторно відсахнулася. Його руки були гарячі, і від них ніби било електричним струмом. У голові запаморочилося. На мить мені здалося, що чоловік став молодшим. Моя рука все ще пекла. Я глянула на неї і зойкнула: руку вкривали дрібні зморшки. Жах обпік мене, як крижаний вітер. Я різко зірвалася з місця і побігла до виходу. Господар побіг мені навперейми, перекриваючи шлях. Страх та ненависть надали мені сил. Я щосили копнула його між ніг. Він завив, як поранений звір, і впав на підлогу. Я вискочила на вулицю. Був уже пізній вечір. Мені пощастило спіймати маршрутку. Паскудник збрехав: транспорт іще ходив. Я подумала про себе: «А що би зі мною сталося, якби послухалася і залишилася там на ніч?»
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
16
Життєві історії
