ІЗ ГОСТИНИ…

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

З-за дерев обабіч шляху повільно викочувались сутінки. Щойно сонце заховається за край неба, і зовсім стемніє. А додому ще майже сорок кіломет­рів залишилось. Рейсові автобуси о цій порі не їздять. Ще й, як на зло, за дві години лише декілька автівок проїхало повз. І ті не зупинились. Хоч Світлана й махала обома руками.

Повела очима вздовж горизонту. Сонце визирало невеличким окрайцем. Зітхнула й озирнулася на чоловіка. Костик розімліло куняв на лавочці, прихилившись спиною до стіни зупинки.

– Якби не набрався, як лин мулу, то вже б давно вдома були!.. – сердито зціпила зуби, обтинаючи речення.

Той заворушився, зручніше вмощуючись, і гучно захропів. Світлана скривилася, чмихнула. Зазвичай на міцні напої Костик навіть не дивиться, але в кума на святкуванні дня народження щороку сліпи заливає. І сьогодні – не виняток. Добре, що знайомі підвезли до зупинки. Хоч не довелося в громадському транспорті червоніти від сорому за їдкий перегар чоловіка. От тільки додому дістатися – великий клопіт.

І варто було Світлані про це подумати, як поруч зупинилась іномарка. Виблискуючи глянцем, розчахнулися дверцята. Із розкішного салону привітно усміхався водій.

– Світланко! Це ти чи ні? – весело гукнув.

Жінка аж подих затамувала від несподіванки. Цей закручений вихором світло-русявий чуб, сіро-сині очі, дещо нахабний та самовпевнений вираз обличчя…

– Денис?! – видихнула збентежено, а щоки взялися зрадливим рум’янцем.

– Власною персоною. Сто років тебе не бачив! – рішуче клацнув водійськими дверцятами та вийшов з автомобіля. Широкими кроками наблизився до Світлани. А за мить стиснув її в міцних обіймах. – Привіт, мала! Радий зустрічі! Сподіваюсь, чоловік не ревнуватиме?

Світлана знічено засміялась. Махнула рукою:

– Він зараз трохи не у формі…

– Та бачу, – на вродливому пещеному обличчі застигла ледь помітна іронічна посмішка. – Треба якось убгати твою половину в авто – відвезу вас додому. Незабаром споночіє. Не ночувати ж тут.

– Не клопочись! Я можу й таксі викликати, – випростала спину Світлана, а в самої аж холонуло все всередині, бо добре знала, що гроші скінчились. Спершу гарно Костик погуляв, а тепер у гаманці вітер гуляє. Ледве вистачило, щоб розрахуватися зі знайомими за поїздку сюди. Але Денисові про це знати не варто.

– Якою була гордячкою, такою й залишилась, – похитав головою. – Двадцять років минуло, а ти зовсім не змінилась. І зовні – теж... Досі як дівчинка.

– Щось як скажеш! – залилася сміхом. – Уже син школу закінчує. Недовго й до статусу бабусі залишилось.

– І що? Вино набирає смаку з роками.

Денис пильно зазирнув Світлані в очі. Вона залилася червоним по самісіньку маківку. Мимоволі відступила на крок, щоб тримати дистанцію. А Денис знову наблизився. Тихо запитав:

– Ти щаслива з чоловіком?

Здивовано вигнула темні брови, озирнулась через плече. Костик мирно спав, заколисаний легким осіннім вітром. Його губи розпливлись у радісній усмішці. Цікаво, що ж це таке наснилося чоловікові, від чого аж морозивом тане? В жінки аж у горлі залоскотало сміхом. Світлана перевела погляд на стильно одягненого Дениса. Втягнула носом повітря. Але ж і напахтився! Аж у носі крутить.

– Звісно, щаслива! – твердо мовила. – У нас чудова родина.

– Он як? – криво посміхнувся Денис. – Чого ж, коли я прийшов тоді п’яним на твій день народження, навіть у помешкання мене не впустила?

– Нам було по сімнадцять… І мої батьки точно не дозволили б товаришувати з хлопцем, який заливається алкоголем у такому віці.

– А з чоловіком-алкашем не забороняють жити? – Денисові очі раптом стали такими колючими, як у давно забутій юності, коли Світ...

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.