ІЗ ГОСТИНИ…

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

З-за дерев обабіч шляху повільно викочувались сутінки. Щойно сонце заховається за край неба, і зовсім стемніє. А додому ще майже сорок кіломет­рів залишилось. Рейсові автобуси о цій порі не їздять. Ще й, як на зло, за дві години лише декілька автівок проїхало повз. І ті не зупинились. Хоч Світлана й махала обома руками.

Повела очима вздовж горизонту. Сонце визирало невеличким окрайцем. Зітхнула й озирнулася на чоловіка. Костик розімліло куняв на лавочці, прихилившись спиною до стіни зупинки.

– Якби не набрався, як лин мулу, то вже б давно вдома були!.. – сердито зціпила зуби, обтинаючи речення.

Той заворушився, зручніше вмощуючись, і гучно захропів. Світлана скривилася, чмихнула. Зазвичай на міцні напої Костик навіть не дивиться, але в кума на святкуванні дня народження щороку сліпи заливає. І сьогодні – не виняток. Добре, що знайомі підвезли до зупинки. Хоч не довел...

Дякуємо!