ІНТЕРДІВЧИНА

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

У Віталія, здавалося, нерви зараз стануть гітарними струнами. Бігав надвір у самому костюмі, не зважав на зимний пронизливий вітер, що віяв із недосяжних світів, і натискав… натискав ті кляті кнопки свого мобільника. І каявся, що не викинув його вчасно. А вже як купив, то без нього не зміг. «Чому вона не телефонує? Обіцяла ж приїхати…» – бурмотів собі під ніс молодий успішний бізнесмен і повертався в галас новорічної корпоративної вечірки.

Напередодні шеф натякнув, щоби він, як один із найкращих працівників фірми, продемонстрував колегам свою успішність ще й в особистому житті та прийшов на зустріч Нового року «не сам». А для Віталія, якщо чесно, ніколи й не існувало отого ще совкового і корпоративного Нового року. Він би зараз волів потинятися своїм парубоцьким помешканням, запарити чаю і почитати щось фантастичне. Станіслава Лема, наприклад. Увесь той шум, ця суєта – кому вони потрібні? І так бачимося щодня на роботі – вже очі промозолили… Встигай тільки усмішки переклеювати. І взагалі, що шефові до його особистого? Сам же он чого з челяддю приперся? А коханку посадив діагонально, мовляв, дивись і вчись, і взагалі, знай, де твоє місце… А тут спробуй відмовся.

Сана не телефонувала, хоч мала один з Віталієм номер мобільного оператора. Була поза зоною досяжності… «Перетелефонуйте, будь ласка, пізніше…» – до бридливості пластмасовий голос.

А хто ж така Сана і де вона зараз? Віталієві ця юна леді із запальними карими очима відрекомендувалась як Ксантипа – скорочено Сана. Познайомилися в інтернеті, зустрілись у кафешці. Віталик пригостив кавою. Жодного натяку на брутальність. Обмінялись номерами телефонів. Голос – як гірський кришталь: дзвенів за найменшого доторку. Віталій змінився, став краще працювати… шеф підмастив преміальними, бо чудово зрозумів ситуацію… Чого ще хотіти? Але Сана кудись зникала і з’являлася несподівано. Коли відмовлялася зустрічатись «наживо», то активно відповідала на листи в мережі. «Мабуть, створює інтригу, як і кожна жінка», – заспокоїв себе успішний бізнесмен і наліпив на вуста святкову привітальну усмішку.

Це для Віталія Сана була Ксантипою, а для Андрія – Маврою. Ого! (От і я кажу: ого, а ваша Оленка балувана… колись такий анекдот був…) Ну, тепер запитання – хто такий Андрій і що у нього спільного з Віталієм? Отож… з Віталієм його нічого не зв’язує, хіба що Мавра… Тобто Сана… Тобто Оленка. І якщо Віталій божитиметься, що в Сани карі очі, то Андрій переконуватиме, що у Маври вони зеленкуваті. І зросту вона трохи іншого… Ну, зрозуміло, що іншого – для того й існують туфлі на високих підборах. І що зазнайомився він з нею також в інтернеті, але на зовсім іншому сайті знайомств…

Андрій, хлопець працьовитий і чесний, працює в автосервісі. Вирізняється педантичністю і майстерністю. Гроші завжди має напохваті. На слова скупий, але на подарунки – щедрий. На новорічну ніч купив Маврі перстеника. Ясно, задля чого… освідчитися зіб­рався. Чекав-чекав, та так і не дочекався. Номер Beeline не відповідав. Аби якось притлумити в собі зіпсований святковий настрій, узявся чистити стару, але цінну деталь – мав мрію скласти старий автомобіль «Адмірал» часів Другої світової війни. Або «Майбах»… І ним поїхати до шлюбу. Ідея фантастична, Маврі сподобається…

Однак Оленка, вона ж Мавра, вона ж Сана, також не збиралася зустрічати Новий рік з кимось із них, тому сиділа в інтернеті й активно спілкувалася з Ромиком. А то ще хто такий? Ромик – типчик творчий, хайратий-патлатий і непередбачуваний. На вільних хлібах. Колекціонує статті про контркультуру, символіку і таємні братства від часів середньовіччя до наших днів. Трохи вміє малювати, трохи лабає на гітарі, трохи псує дівчаток, а загалом він зовсім непоганий хлопець, і його сторінка на сайті знайомств позначена під номером 666 – довго впрошував адмінів, аби надали йому цей номер. Словом, це той «Дід...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!