І ЗНОВ НАСНИЛИСЯ ТУМАНИ...

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Наталія Шевель

21 червня 17:06

412

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Птахи курличуть в небокраї.

«Певно, летять парами», – роздумує Мар’яна.

І голуб у шибку не стукає. Нічого не віщує. Немає розлуки. Ходить поряд із голубкою. Не відають птахи, не знають, що у великій квартирі, до балкона якого так часто прилітали, плаче нестерпно в тиші самотня жінка, горем невтішна. Поглядаючи на голубів, думає: «Голубка не літає сама, її кличе до неба голуб. Пташка крізь перешкоди долетить до своєї мети. Немає розлуки».

На жаль, Мар’яна тепер не може сказати: «Долечу, доїду чи дійду до тебе». Як та голубка, летіла б, якби було до кого. Точніше, є до кого, тільки її там не чекають. Не поверне її Назарій, хоч як би вона цього хотіла. Образа міцно вчепилася в чоловіка і не відпускає вже багато років.

І попливли, як птахи в небі, важкі спогади. Ніби оті світлини з далеких днів. Мар’яна їх часто переглядала, а тепер знає ті кадри напам’ять. Ось вони у класі, майже випускники. Назарій увесь час біля неї. Додому зі школи проводжав. І дня не могли прожити одне без одного. Зустрічалися. Ще за декілька днів до закінчення школи Назарій несподівано освідчився їй. Але дівчина розуміла, що інакше не може бути. Назарій не такий, що зволікатиме. Мар’яна добре пам’ятає, як хлопець стояв перед нею, сміливий, рішучий, і говорив:

– Одружімося. Виходь за мене заміж! Згодна?

Від кохання мало не втративши голову, відповіла:

– Згодна, я здогадувалася, знала, що незабаром заміж покличеш, – чи серйозно, чи жартома промовила.

А потім запитала:

– А інститути як? Для мене тепер сімейно-будівельний?

Назарій, підійшовши до дівчини, прихилив її до себе і впевнено відповів:

– Будемо навчатися. Одне іншому не завадить.

Разом готувалися до іспитів. Обоє добре навчалися. Тож були для них відкриті всі дороги. Випускний вечір був справжнім дивом, бо разом із юністю кружляло з ними взаємне, палке кохання. Потім було сватання. Мар’яна знала: багатьом дівчатам Назар подобається. А він на них уваги не звертає, кохає лишень її. Вступали до одного вишу. Разом готувалися. Обом пощастило. Почали вчитися. На навчання – вдвох. Восени справили весілля. Скількома кадрами – спочатку щасливими, потім важкими воно залишилося в пам’яті! А тепер далекі сизі тумани, що приходять у сни. Добре знає, як то було вчитися і дітей ростити, які з’явилися за рік. Усе їхнє дитинство в оцих скупих світлинах. Назарій був гарним чоловіком і батьком, відповідальним. Син із донькою росли, а мама і тато виш закінчили. Треба сказати, що Назарій ніколи не сидів склавши руки, підробляв. Та й батьки допомагали. Тож молода сім’я не бідувала.

Мар’яна не може пояснити, коли пішло щось не так. Можливо, чоловік мало відводив їй уваги. Працював. А от вона вдома з дітьми. Можна було і на роботу йти, але Назарій хотів, щоб дітей пильнувала. От вона і пильнувала: дітей відводила спочатку в садочок, потім до школи, а далі йшла у крамниці. Дозвіллям дітей більше жінка опікувалася. Дитячий майданчик, парк, кінотеатр, де діти так любили дивитися мультики і дитячі фільми. Ось так дорогою до кінотеатру часто почала помічати доволі привабливого чоловіка. Він лише дивився на неї, коли вела дітей за руку. Здавалося, стежить за нею. І це виявилося правдою. За декілька днів побачила його біля магазину, до якого часто ходила. Була перша зустріч, була перша зрада. Кохання закрутило, завертіло Мар’яну. Та вона вже й не ховалася. На законного чоловіка не звертала уваги. Розуміла: Назарій не той, яким був раніше. Тепер жити з ним не могла. Назарій спостерігав, але мовчав, хоч бачив, як дружина віддаляється від нього. Втім, такої образи від найдорожчої стерпіти не міг. Чоловік пішов з дому. Дітей навідував часто. Бачив, що жінці абсолютно байдуже до них. Відповідальний чоловік мав щось придумати. Невдовзі з’явився на порозі колись рідного дому і повідомив:

– Я від’їжджаю за кордон. Живи так, як хочеш. Тепер ми чужі люди.

Мар’яна тільки цього й чекала, запитала:

– А спільне помешкання як?

– Це дім наших дітей. Живи в ньому. Дітей забираю із собою.

Жінка полегшено зітхнула. Вона бачила, як осудливо дивилися на неї донька і син. Вони хотіли бути з батьком, та й за кордоном для них з’являться інші шанси. Назарій спонтанно нічого не робитиме. То не той чоловік. Про все домовився. Інакше не забирав би доньку та сина так швидко.

«А розлуку якось переживу», – тільки й подумала жінка.

Звісно, тепер у неї є Ростислав. Він її кохання і опора. Тримає світлини їхніх перших спільних днів життя. Тоді полегшено зітхнула, коли за Назарієм і дітьми зачинилися двері. Вони поспішали на літак. Не минуло й двох днів, як новий чоловік оселився в добротній квартирі тепер самотньої Мар’яни. Звісно, воля. Ніхто не заважає. З перших днів почувався господарем. Наполягав на законному оформленні шлюбу.

Не раз говорив:

– Ну подумай добре, що то за життя на віру…

Жінка думала, але згоди не давала. Розуміла, що це не тільки її помешкання. Сюди можуть будь-коли повернутися діти. Далекі тумани відділяли її від них. Ростислав сердився. Хотів дитину. Вважав, що це найкращий спосіб розтопити жіноче серце й отримати шлюб і прописку. Та з дитиною щось не виходило. Отак і прожили більш ніж десять років.

З дітьми Мар’яна нечасто спілкувалася телефоном. Чути чула, але не бачила. Назарій її уникав. Знала лише, що тепер у нього інша сім’я. Народилася дитина. Але і доньці, і синові допомагає, як може. Діти називають мамою зовсім іншу жінку. Несподіванкою стало те, що майже дорослі діти хочуть відвідати країну, де вони народилися, де минули перші роки їхнього життя. Бачила, що ця звістка не сподобалася Ростиславові. Чоловік зрозумів, що не терпітиме чужих дітей у квартирі, яка так і не стала його.

Роздумував, підкручуючи вуса: «Чого я сиджу тут? Нічого мені не світить. Он Янка із сусіднього будинку гукає до себе жити. Молодша від мене майже вдвічі. Їй треба такого, як я, чоловіка. А що Мар’яна? Вже не той запал, що був раніше».

Жінка здогадувалася про інтрижку Ростислава з іншою, але мовчала. Одного вечора, коли повернулася з роботи, чоловік приголомшив:

– Йду від тебе.

Мар’яна подумала, що він так вирішив, бо її діти приїжджають на гостину, адже стільки не бачили матір, то почала говорити:

– Вони поживуть декілька днів і повернуться за кордон…

Ростислав був невблаганним, перебив розмову і промовив:

– Ні, я йду. Десь перебуду.

Сизими туманами заверталися в голові думки, зіткані з протиріч. Жінці не хотілося втрачати ні дітей, ні Ростислава. Думала, як бути. Недовгим було її поневіряння. Вийшла з дому, щоб їхати в аеропорт зустріти дітей. Трапилась їй сусідка, яка з цікавістю розглядала Мар’яну, а потім заговорила:

– То що скажеш?

Жінка, нічого не розуміючи, запитала:

– Ви про що?

– Де тепер твій Ростислав, не знаєш? – допитувалася.

Мар’яна знизала плечима, бо справді не знала, де він.

Відповідь не забарилася:

– У Яночки став жити. Вчора перейшов. Щоправда, вона йому майже в доньки годиться. Але скільки часу разом провели…

Мар’яна аж зблідла.

– Поспішаю, дітей треба зустріти, – мовила на те.

У відповідь почула:

– Хоч тепер про дітей згадала. Обдурили тебе. Ростислав і не крився, відкрито ходив, а ти, засліплена коханням, нічого не помічала.

Мар’яна швидко йшла, намагаючись не думати про неприємності. Переважала жіноча гордість. «Нічого, ще приповзеш до мене, валяко, як з роботи попросять, а молода жінка тебе такого не терпітиме», – думала.

Зустріла дітей. Нарешті далекі тумани розійшлися. У неї така прекрасна нагода обійняти дорослих дітей. Швидко пролетіли дні. Доньці та синові треба було вертатися додому.

«Дивно, якось і не тягне до Ростислава. І не згадую його. Певно, мене вже втомили стосунки з таким чоловіком, який жив за маленького, а я все тягла. Нехай живе зі своєю Яною», – не раз ловила себе на думці.

Почала спокійно жити. Тепер мала змогу спілкуватися з дітьми через скайп. Дякуючи синові, який придбав матері потрібну техніку. Син весь у батька. З будь-якого становища знайде вихід. Часто думала про те, що її зрада зруйнувала всім життя. Закрутив їй голову Ростислав. Як виявилося, так хотів її квартиру, але нічого не вийшло. Незважааючи на все це, вже не повернути першого чоловіка. Залишилося життя, окутане туманами. Снився Ростислав, бачила його ніби в тумані. Недовгим було чекання відповіді на той сон. Несподівано з’явився на порозі квартири з проханням повернутися. Але Мар’яна твердо сказала:

– Ні. З мене досить. Піди ще пошукай житло собі. Може, якась пустить.

Навіть погрожував, але жінка не зважала. Потягнулися для неї звичні дні. Дізналася, що донька вийшла заміж. Потішила її онуком. Назарій не живе з дружиною, розлучився. І це було поштовхом повернути першого чоловіка. Вона так хоче до них. До того ж почалася війна. Багато виїжджають за кордон.

«Мені є до кого їхати, у нас спільні діти», – не раз стверджувала.

От тільки біда: ніхто її не кличе. Назарій, певно, теж утомився від попередніх стосунків, хоче жити без жінки. Син тільки-но одружився, то проживають із дружиною у батьковому домі. А самотня жінка лише вдивляється у світлини. У них – життя її дітей, якого вона, на жаль, не бачила. Прокидаючись після нічних вибухів, подумки звертається до дітей: «Як добре, що ви в іншій країні, де немає війни. Я спокійна, що не бачите вибухів і ракет, не чуєте пострілів і сирен».

Так склалося в житті. У птахів немає розлук, а в людей, особливо в час війни, вони є. І хочемо того чи ні, але живемо зустріччю. Відтоді як почалася війна, Мар’яна не раз мріяла продати квартиру, поїхати до дітей. Купити там хоча б малюсіньку кімнатку. Щоб тільки бути в одному місті з дітьми. Та не може. Це не лише її квартира, вона спільна. Тому продавати не дозволяють. Чоловік, можливо, планує на старість жити в ній, тут його коріння. Добре знає жінка, що діти, поки ще війна, до неї не приїдуть. А там її не чекають…

Мар’яні знову наснилися тумани. А крізь них ледь помітні птахи, які літали над морем. Вона, немов пташка, полетіла б через море, до чоловіка, хоч і колишнього, та до дітей. Але перше кохання так і не може пробачити їй зради. Тієї жорстокої, яка зруйнувала життя. Залишаються тільки тумани, що так часто сняться тривожними ночами.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!