І ЗНОВ НАСНИЛИСЯ ТУМАНИ...

ЧИТАЙТЕ ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ НА STORRISS

Птахи курличуть в небокраї.

«Певно, летять парами», – роздумує Мар’яна.

І голуб у шибку не стукає. Нічого не віщує. Немає розлуки. Ходить поряд із голубкою. Не відають птахи, не знають, що у великій квартирі, до балкона якого так часто прилітали, плаче нестерпно в тиші самотня жінка, горем невтішна. Поглядаючи на голубів, думає: «Голубка не літає сама, її кличе до неба голуб. Пташка крізь перешкоди долетить до своєї мети. Немає розлуки».

На жаль, Мар’яна тепер не може сказати: «Долечу, доїду чи дійду до тебе». Як та голубка, летіла б, якби було до кого. Точніше, є до кого, тільки її там не чекають. Не поверне її Назарій, хоч як би вона цього хотіла. Образа міцно вчепилася в чоловіка і не відпускає вже багато років.

І попливли, як птахи в небі, важкі спогади. Ніби оті світлини з далеких днів. Мар’яна їх часто переглядала, а...

Дякуємо!